На поетичних платформах «Агати» цього вечора зібралися лишень свої ― добрі друзі Ростислава, його колишні студенти, а також шанувальники. Проте «лишень свої» геть не означає, що в «Агаті» було не людно. До слова, для самого поета це було вдвічі приємніше, адже його останній сольний виступ відбувся ні мало, ні багато, а дев’ять років тому.

Щодо майбутньої книги, то вона складатиметься з нових поезій, а також вибраних текстів, які раніше увійшли до двох збірок ― «Полювання на оленя» та «Подорож рівноденням». Безперервний майже сорокахвилинний поетичний сет від Мельниківа публіка проковтнула на одному диханні. Це й не дивно, адже сходи, пошукай-но зараз поета, який би так вправно версифікував, відточуючи в своїх текстах кожен звук і кожне слово. Переважна більшість текстів, що пролунали цього вечора в «Агаті», були римованими. Проте не в класичному сенсі ― відчуття рими створювалося завдяки грі зі звуками, алітераціям, ритмізацї та звукопису. Згодьтеся, дволі незвична тенденція, зважаючи на палку любов сучасників до верлібра. Але тим, хто захоче закинути Мельниківу певну старомодність, автор має, що відповісти. Більшість нових поезій ― це все ж таки верлібри, а за манерою виконання Мельників зможе поставити на місце будь-кого зі слемерів. Чолого лишень варта декламація «Енцикліки» ― пісеньки на захист канадійських ведмедів, виконана в стилі, близькому до хіп-хопа. Ця поезія пролунала настільки жорстко, що один із друзів автора, канадський ст’юдент, не втримався, вдягнув на голову свого хіп-хоперського капюшона й став похитуватися в такт декламації. Одним словом, Мельників зробив потужний камбек і обіцявся більше на довго не зникати. Та й навряд чи в нього вийде кудись зникнути, бо друзі й шанувальники, схоже, вже добряче за ним скучили, тож далеко його не відпустять.