За словами головного редактора Юрія Сичука, «тут як і відомі імена, так і зовсім нові, хоча не завжди молоді. Це і на краще, адже ширше презентує літературне Запоріжжя».

 Сучасну запорізьку літературу важко звести до спільних художніх практик. Адже її складають не тільки автори різного віку, життєвого і читацького досвіду, але й різних стилістичних традицій. Якщо в поезії ще можна знайти спільні впливи, то із прозою простежити це набагато складніше.

Одні з «брендових» імен місцевої прози, представленої у випуску - Олег Шинкаренко і Тетяна Савченко.

Олег - автор книги «Як зникнути повністю», що вийшла у видавництві «Смолоскип», здобувши друге місце на щорічному літературному конкурсі. Його твори наповнені парадоксами і грою у викривлення дійсності. Читаючи цю прозу, одразу ж згадуєш творчість Франца Кафки і п´єси театру абсурду, однак із більшим градусом іронії зображуваного. Вікіпедія говорить про природу текстів Олега: «Шкільне захоплення науковою фантастикою, постмодернізмом та чорним гумором вплинуло на стиль його прози, надавши їй вкрай гротескного нахилу». Оповідання, представлені в альманасі, знайомлять читача з велетом Аллой Пугачьовой, яку переховують на секретній військовій базі Росії. Проводять вигаданими вуличками, кожна з яких має власну непересічну історію.

Таня знана в літературних колах, не тільки як прозаїк, але й як успішний казкар, поет і перекладач з кількох слов´янських мов. «Нова проза» представляє фрагменти її роману «Мануал для черепахи», який готується до друку у видавництві «Факт». Кілька років тому інші уривки цього твору авторка представила в літературному журналі «Київська Русь».

«Мануал для черепахи» - це панорами характерів, темпераментів і життєвих історій багатодітної родини. Розказаної щиро. З гумором. Роман без загравання з читачем звертається до питань життєвого вибору у повсякденні, що часом являє нам свій містичний бік.

Сана Праєгарденссон відома широкому загалу як один з авторів квір-атології «120 сторінок Содому» та завдяки циклу оповідань «Галвар. Боги, що ходили між люди», котрі були опубліковані в журналі «ШО». Ця сюжетна проза в іронічній формі експлуатувала тему язичницьких божеств та фольклорних істот. «Нова проза» представляє текст під назвою «Роздуми вершника по дорозі з Хаена до Малаги». Ця проза присвячена Федеріко Гарсія Лорці - улюбленому поетові Сани, який істотно вплинув на стилістику її віршів. Твір виконаний як поезія в прозі (а комусь взагалі здасться верлібровим). Він написаний у 1996-му році, однак за дивним збігом останні твори авторки набули такої ж форми. Сподіваюсь, читацька аудиторія зможе найближчим часом ознайомитись і з ними.

Автор, представлений чи не найширше в альманасі - Тала Владмирова. Вона з дитинства цікавилась різними жанрами фантастичної літератури й цей інтерес не міг не позначитись на її власній творчості. Багато хто міг пересвідчитись в цьому на прикладі журналу «УФО» (Український фантастичний оглядач), із яким вона співпрацює вже не один рік.

Ще один примітний автор - Надія Мормель. Журналіст, головний редактор токмакської газети. Її проза - це уважний і небайдужий погляд на численні соціальні проблеми людей, які живуть поруч з нею. Персонажів, за якими стоять долі конкретних людей, котрі раніше ставали героями її журналістських публікацій.

Тетяна Осінь презентує невеличке оповідання «Гілочка глоду», що стало фіналістом міського літературного конкурсу, котрий проводили літературний клуб «99» та обласне літоб´єднання ім. Гайдабури. Головним завданням конкурсу було втілити в прозі чи поезії образ глоду (незалежно від жанру твору, стилістичних особливостей і тематичного обмеження). Для героїні Тетяни ця рослина залишилась стійкою асоціацію з померлим батьком.

Мої власні твори в альманасі, це - ритмізована проза «Візантійські річки» (опублікована раніше в журналі «ШО», в добірці, котра стала літературною підтримкою антології лґбт-літератури) й ще кілька творів тієї ж форми. Також низка оповідань і цикл прозових мініатюр «Есперанто для гарему», що увібрав низку текстів різного жанру.

 Переклади у «Новій прозі» представлені творами Юрія Баранника і Максима Щербини. Юрій Баранник - відомий в Україні культтреґер, директор галереї сучасного мистецтва «Lenin» та фестивалю ленд-арту. Про те, що його авторству належить кілька прозових творів, до цього часу знало небагато людей. Наразі талант Юрія в красному письменстві зможе оцінити кожен.

Максим Щербина - переможець конкурсу запорізьких блоґерів, що проводився кілька років тому. Він був визнаний кращим автором художньої прози з усіх запоріжців, які мають ЖЖ. Творчість Максима близька до творів Олега Шинкаренка. В ній відчувається істотний вплив сучасної російської літератури.

Рубрика «Поезія» містить добірку віршів Тетяни Давидченко - переможниці багатьох поетичних конкурсів («Гранослов», «Зв´язок поколінь», «Мамині джерела»). А в рубриці «Критика» читач може ознайомитися з публікацією «Запорізька поетична школа: дев´яностники» Анни Лупинос. Добре ілюстрована цитатами, ця стаття репрезентує міркування про основні теми і стилістичні практики місцевої поезії позаминулого десятиліття. Серед іншого - аналіз творчості таких відомих поетів, як Павло Вольвач, Марина Брацило і Світлана Скорик. 

Нова проза. Запоріжжя / альманах сучасної української прози. - Луцьк: ПФ «Смарагд», 2011. №20. - 208 с. - (Нова регіональна проза).