Цей фенікс, так і не народившись, заволав про те, що «державна політика» дуже хоче засвоювати територію «Літератури». Це було б мудре ідеологічне рішення, якби «першопрохідці» виявили хоч краплю поваги до нової вотчини. 

Подейкують, що «УКР» реанімували як «відкуп» одній талановитій письменниці від претензій щодо ґенерального адміністрування Шевченківської премії. Адже ситуація була «казнить нельзя помиловать»: її звільнення виявило цікаву колізію, заради якої один суд відмінив рішення одного президента. Якщо це так, то пані Герман, тепер також заступник голови Комітету зі щорічної премії Президента України «УКР», укотре виявила дива жіночої мудрості. Вовки ситі і вівці цілі і про українські літературу ще раз буде подбано міцною державною рукою.

Майже забутим «позичанням» назви справа не закінчилася. 11 жовтня «Буквоїд» забив на сполох, повідомивши «посполитим літератури» про крадіжку лоґотипа рейтингу «Книжка року». На сайті «Держкомтелерадіо» за кілька годин сліди квапливо замели. Однак прецедент викликав кілька наступних запитань.

Виявилося, взимку 2012 року українському народові оголосять не «книжку року», а якусь іншу достойницю, адже «прийом заявок для участі в конкурсі разом з виданнями, що висуваються на здобуття щорічної премії Президента України «Українська книжка року», закінчився 15 листопада 2010 року».

А «станом на 15.11.2010 року до Держкомтелерадіо України подано 39 видань. Відповідно по номінаціях: за видатні досягнення у галузі художньої літератури - 13 книг; за вагомий внесок у розвиток українознавства - 15 книг; за сприяння у вихованні підростаючого покоління - 11 книг».

Взагалі-то це дуже благородно - виправляти помилки своїх попередників. Бо й правді, що робити з тими книжками, які безцільно вилежували два роки на поличках «Держтелерадіо»? Та зважаючи на жалюгідну кількість поданих заявок, логічно було б додати до списків «щорічної премії» щось свіженьке.

Напевно, сценарій «УКР» має повторювати сценарій іншої «державної підтримки літератури та книговидання» - «Української книги», в списках якої є прізвища (письменників?), яких не чули ані читачі, ані критики. Щойно оприлюднять обіцяний список, ми дізнаємося, заради кого майже новий державний конкурс пожертвував поки що гіпотетичною репутацією.

На фото: Голова комітету конкурсу «Українська книжка року» Іван Драч