Завантажити

Тільки стала я на борозну, як знявся раптом вітер, та такий же сильний, такий дужий, що ні звернути кудись, ані зупинитися. Підхопив мене, мов ту билиночку, і приніс аж сюди. (Озирається). Де ж те поле? І зовсім ніякого поля тут немає. (Дивиться на палац). Розпитаюся в добрих людей. Може, вони мені дорогу вкажуть.
 
З'являються Змієві сестри.
 
1-а с е с т р а. Здрастуй, дівонько, здрастуй, голубонько.
2-а с е с т р а. А куди це ти йдеш? Які гостинці несеш?
О л е н к а. Це не гостинці. Несу братам сніданок, та збилася з дороги. Може, ви мені стежку покажете, як на поле потрапити?
1-а с е с т р а. Покажемо. Зажди, відпочинь трохи. (Розглядає її). Як же тебе, дівонько-голубонько, звати?
О л е н к а. Та Оленкою.
1-а с е с т р а (глянула значуще на свою сестру). То заходь, Оленко, до нашої хати.
О л е н к а. Хай іншим разом, а зараз мені часу нема. Вже брати мене, мабуть, ждуть-виглядають, чому це я до них не йду. Покажіть же мені, дівчата, ту стежку, якою на поле можна вийти.
1-а с е с т р а. Та зайди, Оленко, хоч на хвилинку.
2-а с е с т р а. Відпочинь трохи, погостюй.
О л е н к а. Рада б гостювати, так часу ж нема. Ждуть мене в полі брати. (Глянула на сестер). Я бачу, ви не хочете мені стежку показати, то я сама її знайду. (Хоче йти. але дорогу їй заступає 1-а сестра).
1-а с е с т р а. Ні, дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль.
О л е н к а. Я ж поспішаю. Я дуже поспішаю. (Іде в інший бік, але дорогу їй заступає 2-а сестра).
2-а с е с т р а. Ні, дівонько-голубонько, ти не вийдеш звідціль. (Забрала з рук Оленчиних вузлик). Ми тебе не випустимо!
О л е н к а. Як це не випустите?
1-а с е с т р а. А так. (Хапає її за руки, починає їх ламати).
О л е н к а. Ой, болить, болить!
2-а с е с т р а. Будеш нас слухатись? Будеш тихенько сидіти?
О л е н к а. Пустіть мене, пустіть!
2-а с е с т р а. Знай, вибратися звідси не можна. Чи підеш ти цією дорогою, а чи стежкою, чи так, чи отак — скрізь тебе зустріне смерть.
О л е н к а (плаче). Ой, куди ж це я потрапила? Та що зі мною тепер буде? Мамочко моя рідненька...
1-а с е с т р а. Не плач, бо скоро повернеться наш брат, а сліз він не любить. Сядь отут і сиди.
2-а с е с т р а. Не думай тікати, бо все одно нікуди не втечеш. Хто сюди потрапить — назад уже не повертається. Ходім, сестро, підігріємо для брата сніданок.
 
Виходять.
 
О л е н к а (озирається). Ніде нікого. (Біжить в один бік, де стоїть пеньок. І раптом цей пеньок перетворюється в дивовижного звіра. З жахом кидається в другий бік, де росте кущ трави, але трава ця несподівано перетворюється в грізну пташину з трав'яними крилами і гадючою головою. Відступає до моря, схиляється на камінь, плаче). Мамочко... рідненька!.. Мамо-Мамо!..
 
Звір знову стає пеньком, а пташина травою. Вбігає Біжу-й-не-набі-жуся.
 
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (помітив Оленку). Розшукав. Сестричко, що з тобою? Чого ти плачеш?
О л е н к а (радісно). Братику! (Кидається до нього). Біжу-й-не-набіжуся. А ми тебе ждемо та ждемо. Де це наша Оленка? Чого вона з сніданком так забарилася? Кажуть мені брати: “Ти швидко бігаєш, ану помчи та довідайся, в чому справа?” Я і помчав...
О л е н к а. Ой братику! (Озирається). Тут злі, недобрі люди живуть... Вони мені руки викручували...
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Як то викручували? За що? (Помітив, що в руках Оленки немає нічого). А де ж наш сніданок?
О л е н к а. Забрали... Не пускають мене, кажуть: “Чи так підеш, чи отак — все одно буде тобі смерть”.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Ось я їм зараз покажу, як сестричку нашу кривдити та залякувати. І сніданок відберу назад. (Поривається йти).
 
Оленка його не пускає.
 
О л е н к а. Не йди... Прошу тебе, братику, бо вони й тобі можуть зробити щось лихе. Не йди, послухай.
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. От дурненька. Чого ж ти боїшся? Чого так тремтиш?
О л е н к а. Страшно мені. Страшно тут...
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Ну, то біжімо звідціля! (Хоче бігти).
 
Його зупиняє Оленка.
 
О л е н к а. Ой братику, туди не можна, там звір страшний... Біжу-й-не-набіжуся. Який звір? Нікого я не бачу. Біжімо! (Тягне її за руку).
Дорогу заступає звір. Біжу-й-не-набіжуся мчить у протилежний бік — дорогу заступає пташина з гадючою головою.
О л е н к а. Я ж казала. Не випускають. Що ж ми тепер будемо робити?
Б і ж у - й - н е - н а б і ж у с я. Доведеться нам ждати братів. Слід від борозни обов'язково їх приведе сюди.
 
Чути крик братів: “Оленко-о-о!”
 
Оленка (радо). Здається, йдуть мої брати. Я вже їх бачу. Біжу-й-не-набіжуся. Я ж казав, що прийдуть.
 
Входять Берн й гора, Вернидуб, Крутивус, Їм-і-не-наїмся з вінками цибулі та часнику, з великою ложкою. П’ю-і-не-нап'юся, обвішаний пляшками, є і барильце, е і кварта при ньому.
 
О л е н к а. Прийшли... Прийшли мої брати!

читати