Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

втомилися. Може, вип'єте чого-небудь на дорогу?
Він уже знову накинув собі на шию хустинку і стояв, устромивши в рот її крайчик і пильнуючи мене настороженим поглядом.
- Гадаю,- відповів він, усе не випускаючи хустинки з рота й не зводячи з мене погляду,- гадаю, що я вип'ю, дякувати тобі, на дорогу.
На відкидному столику під стіною стояла таця з напоями. Я переніс її на стіл ближче до вогню і спитав гостя, що він воліє. Він доторкнувся до котроїсь пляшки, ані глянувши на неї, ані озвавшись, і я приготував йому грог. Я силкувався, щоб рука не дрижала, поки наливатиму, але через його втуплений у мене погляд - він сидів, відхилившись на кріслі й затиснувши зубами зіжмаканий крайчик хустинки, зовсім, мабуть, несвідомий, що робить,- мені не вдалося вгамувати руку. Коли я нарешті подав йому склянку, то вражено побачив, що очі його повні сліз.
Досі я весь час стояв, не приховуючи бажання якомога швидше його випровадити. Але злагіднілий його вид спонукав і мене злагідніти, і я навіть трохи відчув докори сумління.
- Сподіваюся,- сказав я, нашвидку наливаючи й собі чогось у чарку та присовуючи крісло до столу,- ви не подумаєте, що я надто різко говорив з вами? Це я ненавмисне, і ви вже вибачте, що так вийшло. За ваше здоров'я й щастя!
Коли я приклав чарку до уст, він з подивом глянув на крайчик хустинки, що впав йому на груди, як тільки він розтулив рота, і простяг до мене руку. Я потис її, і він випив, після чого провів рукавом по очах і по чолу.
- З чого ж ви живете? - спитав я його. [316]
- Я розводив овець, розводив корів, та й ще дечим промишляв ген там у новому світі,- відповів він,- за багато тисяч миль буремного моря відсіль.
- Сподіваюся, вам добре повелося?
- Ще й як добре! Іншим он, що вибралися туди воднораз зі мною, теж добре повелося, але далеко не так, як мені. Про мене там просто слава ходить.
- Я радий це чути.
- Я й сподівався, що ти так скажеш, мій хлопче.
Не завдавши собі клопоту задуматись над цими словами чи над тоном, яким він їх промовив, я заговорив про те, що тільки-но пригадав.
- Колись ви посилали одного чоловіка з дорученням до мене. То чи пізніше ви бачили його?
- Не бачив ні разу. Бо й не було такої змоги.
- Він знайшов мене й передав дві однофунтові банкноти. Я був тоді вбогим хлопчиком, як ви знаєте, а для вбогого хлопчика то було цілим скарбом. Але, як і вам, мені відтоді добре повелося, і я попрошу вас прийняти їх назад. Ви зможете віддати їх котромусь іншому вбогому хлопчикові.
Я дістав гаманця.
Він дивився, як я поклав його на стіл і розкрив, як я витяг звідти одну й другу однофунтові банкноти. Вони були новенькі й чистенькі, і я розправив їх і простяг йому. Все ще дивлячись на мене, він склав банкноти разом, згорнув уподовж, скрутив, підпалив над лампою і попіл струсив на тацю.
- А чи ж дозволено буде мені поцікавитись,- сказав він після цього, усміхаючись так, наче супився, і суплячись так, наче усміхався,- яким це чином тобі добре повелося відтоді, як ми бачились на тому холодному болоті?
- Яким чином?
- Атож.
Він спорожнив чарку, підвівся і став біля вогню, грубезну засмаглу руку поклавши на поличку каміна. Одну ногу він поставив на ґратки, щоб обсушити її й обігріти, і мокрий черевик почав парувати. Але він не дивився ні на нього, ні на вогонь, а все не відводив погляду від мене. І тільки тепер я почав дрібно тремтіти.
Спромігшись нарешті розкрити рота й зобразити устами якісь беззвучні слова, я ледь зрозуміло пробелькотів йому, що маю успадкувати певну власність.
- А чи ж може бідний кайданник поцікавитись, що це за власність? - спитав він. [317]
Затинаючись, я відповів:
- Не знаю.
- А чи ж може бідний кайданник поцікавитись, чия це власність? - спитав він.
Я відповів, так само затинаючись:
- Не знаю.
- Ану-но, чи вгадаю я,- сказав каторжник,- скільки ти отримуєш на рік від часу свого повноліття? Ну хоча б яка перша цифра. П'ять?
Серце у мене гупало, як важкий молот, що вибився з ритму, і я підвівся з крісла, сперся рукою на його спинку і безтямно втупився у свого гостя.
- Та й щодо опікуна,- мовив він далі.- Мав же бути у тебе опікун або хтось такий, поки ти був неповнолітній. Може, якийсь адвокат. То от з яких літер починалось прізвище цього адвоката? Чи не з «Дж»?
Наче яскравий сполох освітив моє життя, зусібіч ринула на мене безліч розчарувань, небезпек, принижень і взагалі найрізноманітніших наслідків цього разючого відкриття, і під навалою їх я просто неспроможен був перевести дух.
- Уяви собі,- поновив він мову,- що наймач цього адвоката з прізвищем на «Дж»,- може, навіть і Джеггер-са,- уяви собі, що він прибув морем до Портсмута, зійшов там на берег і вирішив побачитися з тобою. «Але якщо ви все-таки знайшли мене»,- ти оце сказав. То як я спромігся знайти? Та написав із Портсмута одному чоловікові в Лондон і спитав твою адресу. А як звати цього чоловіка? Вемміком же й звати!
Я не зміг би промовити жодного слова, навіть якби мені смерть загрожувала. Я стояв, одну руку поклавши на спинку крісла, а другу притиснувши до грудей, немов

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери