Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

якщо не тими самими словами, то, в усякому разі, в тому самому дусі. Розмова наша тривала заледве кілька хвилин, і коли я вже йшов, вона дала мені гінею, сказавши прийти знов на мій наступний день народження. Зауважу, до речі, що я став бувати у неї щороку. Першого разу я спробував відмовитись [128] від гінеї, але домігся лише того, що вона сердито запитала": «Ти що, більше хочеш? » Після цього я вже мусив її взяти.
Таке все незмінне було в цьому тьмяному старому будинку - жовте світло в затемненій кімнаті, вибляклий привид у кріслі біля дзеркала - аж здавалося, що, зупинившись, годинники зупинили й сам Час у цій таємничій оселі, і, поки я й усе інше навколо старшало й старішало, тут усе лишалося, як було. Денне світло ніколи не пробивалось до цього будинку, як не пробивалось воно й до моїх думок та згадок про нього. Збитий усім цим з тверезого глузду, я й далі в душі ненавидів своє ремесло й соромився власної домівки.
Зате мимоволі я став помічати, як змінювалась Бідді. Підбори на її черевиках зробилися вищими, волосся на голові тепер вилискувало й було охайно зачесане, руки завжди чисті. Бідді не вирізнялася вродою - звичайна сільська дівчина, вона й не могла рівнятися з Естеллою,- але вона була симпатична, здорова й лагідна. Минуло не більше року, відколи Бідді з'явилась у нас (пам'ятаю, на ній ще зовсім недавно була жалобна сукня), аж це раз увечері я помітив, які в неї на диво задумливі й уважні очі, такі привабливі й дуже добрі.
Я саме підвів погляд від своєї роботи, над якою гибів,- я виписував цілі сторінки з книжки, щоб таким хитрим чином удосконалюватись як у читанні, так і в письмі,-. і побачив, що Бідді стежить за мною. Я відклав убік перо, а Бідді перестала шити, хоча шитва не відклала.
- Бідді,- спитав я,- як ти з цим справляєшся? Або я дуже дурний, або ти дуже вже тямовита.
- З чим справляюся? Не розумію,- усміхнувшись, сказала Бідді.
Вона справлялася з усіма своїми хатніми обов'язками, і то бездоганно, але я не це мав на увазі, хоч те, що я мав на увазі, тим самим ставало ще більш гідним подиву.
- Як ти справляєшся, Бідді,- сказав я,- вивчати все, що я вивчаю, і ні в чому від мене не відставати?
Я на той час уже потроху пишався своїми знаннями, на які витрачав і ті гінеї, що отримував від міс Гевішем, і більшість кишенькових грошей, хоча тепер я бачу, що надто дорого платив за крихти пізнання, якими збагачувався.
- З таким же успіхом я можу спитати,- відказала Бідді,- як це ти справляєшся.
- Е ні: коли я ввечері приходжу з кузні, кожен бачить, що я сідаю вчитися. А ти ніколи не вчишся, Бідді. [129]
- Мабуть, воно саме до мене чіпляється... як застуда,- спокійно пояснила Бідді й стала знову шити.
Розмірковуючи про Бідді, я сперся на дерев'яну спинку стільця й задивився, як вона шиє, схиливши набік голову. Дедалі виразніше я відчував, яка вона незвичайна дівчина. Бо ось я пригадав, що вона й на ковальському ремеслі добре знається, як та чи інша робота зветься та які в нас інструменти. Одне слово, що я знав, те й Бідді знала. Теоретично вона була ковалем не гіршим за мене, а може, й кращим.
- Ти, Бідді, така,- зауважив я,- що жодної нагоди не пропускаєш. Поки ти не жила у нас, у тебе не було такої змоги чому-небудь навчитись, а тепер диви, як ти розвинулася!
Бідді глянула на мене й знов заходилася шити.
- А я ж була твоєю першою вчителькою, правда? - сказала вона, не відриваючись від роботи.
- Бідді! - вражено скрикнув я.- Ти що, плачеш?
- Ні, я не плачу,- сказала Бідді й, підвівши голову, засміялася.- 3 чого це ти вигадав!
З чого б це я вигадав, як не з того, що на її шитво впала блискуча сльозинка! Я мовчки задумався, як їй тяжко доводилось, поки Вопслова двоюрідна бабця кінець кінцем не здолала в собі лиху звичку жити, якої багато кому не завадило б заздалегідь позбуватись. Мені згадалось, яка безпросвітність оточувала її в тій жалюгідній крамничці, в гаморі тієї жалюгідної вечірньої школи, при тій жалюгідній звироднілій трухлі, геть безпорадній без допомоги Бідді. Я гадав собі, що й у ту несприятливу пору в ній, певне, вже крилася духовна сила, така помітна тепер, бо інакше чого б я, тільки-но відчувши неспокій і тривогу, звертався по допомогу саме до Бідді? Вона тихенько шила й більше не плакала, і коли я дивився на неї й міркував про все це, мені раптом спало на думку, що я, мабуть, трохи винен перед нею. Я, можливо, був надміру потайливим, коли слід було б ущасливити її (хоч тоді й не вжив подумки саме цього слова) своєю довірою.
- Справді, Бідді,- сказав я, коли добре над цим розважив,- ти була моєю першою вчителькою, і тоді ми навіть гадки не мали, що колись сидітимем ось так поруч, у цій кухні.
- Ох, бідненька,- зітхнула Бідді. Це було так схоже на її саможертовну вдачу,- перенести моє зауваження на мою сестру, схопитися й поправити щось там, аби сестрі було затишніше.- Хто б міг таке припустити! [130]
- Тож мені здається,- сказав я,- що нам треба частіше розмовляти одне з одним, як колись. І я повинен частіше з тобою радитись, як колись. Ось давай, Бідді, хоч

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери