Завантажити

через незбагненну прихильність до нього моєї сестри, а то 6 я, мабуть, умовив Джо здихатись його. Орлік чудово бачив і розумів моє ставлення до нього, в чому я згодом мав змогу пересвідчитись.
Тепер, наче у мене й без того не було повно плутанини у голові, я заплутався в п'ятдесят тисяч разів більше, бо іноді мені ставало ясно, що Бідді незмірно краща від Естелли і що нема чого соромитись простого й чесного трудівницького життя, для якого я народився,- навпаки, саме воно може дати мені самоповагу й щастя. Під таку годину я твердо вирішував, що моє розхолоджен-ня до любого Джо й до кузні минуло, і що з часом ми з Джо [135] станемо працювати на рівних правах, і я одружуся з Бід ді,- коли раптом зринав якийсь непроханий спогад про дім міс Гевішем і підкошував мене, мов нищівний постріл, і розпорошував усі мої добрі наміри. А зібрати їх знову було не так легко, і, бувало, тільки почну я це робити, як їх знов розпорошить на всі боки довільне припущення, що, можливо, міс Гевішем збирається забезпечити моє майбутнє після того, як я відбуду учнівство в кузні.
Хоча гадаю, що навіть якби мій термін і вийшов, я б і далі борсався у своїх непорозуміннях. Але сталось так, що він урвався передчасно, і ось про це я зараз і розповім.


Розділ 18
Ішов четвертий рік мого навчання у Джо, був саме суботній вечір. Біля коминка у «Трьох Веселих Моряках» кілька чоловік уважно слухали містера Вопсла, що читав уголос газету. Серед них був і я.
Там писалося про сенсаційне вбивство, і містер Вопсл з ніг до голови був у крові. Він упивався кожним ефектним прикметником у викладі справи і ототожнював себе з кожним допитуваним свідком. Він ледь чутно простогнав: «Мені кінець» - у ролі потерпілого, і проревів: «Я тобі покажу!» - у ролі вбивці. Медичний висновок він зачитав, виразно передражнюючи манеру нашого місцевого ескулапа, а виступаючи, як дідок-сторож при дорожній заставі, котрий чув глухі удари, так паралітично тіпався й хрипів, аж виникав сумнів, чи взагалі чогось варті покази такого свідка. Слідчий у виконанні містера Вопсла ставав Тімоном Афінським, а судовий кур'єр - Коріоланом (9). Містер Вопсл тішився страшенно, ми так само, і всім нам було дуже приємно. Перебуваючи в такому піднесеному стані, ми дружно винесли вердикт: зловмисне вбивство.
І ось тільки в цю хвилину звернув я увагу на незнайомого джентльмена, що прихилився до високої спинки лавки навпроти мене. З виразом зневаги на обличчі він придивлявся до присутніх і покусував бік оцупкуватого вказівного пальця.
- Бачу,- звернувся незнайомець до містера Вопсла,
Герої однойменних п'єс В. Шекспіра. [136]
коли читання добігло кінця,- ви всю справу залагодили так, щоб вам було до вподоби, чи не правда?
Кожен здригнувся й підвів погляд, наче побачив убивцю. Незнайомець дивився на всіх холодно й глузливо.
- Отже, винен? - сказав він.- Сміливіш! Ну!
- Сер,- озвався містер Вопсл,- не маю честі бути знайомим з вами, але все-таки гадаю: винен.
При цьому слові ми всі, зібравшись з духом, схвально притакнули.
- Я знав, що ви так скажете,- мовив далі незнайомець.- Я так і знав. Але дозвольте поставити вам одне запитання. Знаєте ви чи не знаєте, що англійський закон вважає людину невинною, поки не доведено - поки не доведено! - її провини?
- Сер,- почав містер Вопсл,- оскільки я англієць, то...
- Ну, ну? - напосідав незнайомець, покусуючи вказівного пальця й киваючи у бік містера Вопсла.- Не ухиляйтесь від запитання. Або ви знаєте це, або не знаєте. Одне з двох. То що саме?
Він стояв, схиливши голову набік і сам схилившись у грізно-запитальній позі, і штрикав пальцем у містера Вопсла, наче хотів затаврувати його, перше ніж знову куснути пальця.
- То як? - спитав він.- Знаєте ви чи не знаєте?
- Звичайно, знаю,- відповів містер Вопсл.
- Звичайно, знаєте. Чому ж ви так зразу й не сказали? Тепер я вас ще одне запитаю.- Він заволодів містером Вопсл ом, наче мав на це якесь особливе право.- А чи знаєте ви, що жодного зі свідків ще не було піддано перехресному допитові?
Містер Вопсл почав: «Я можу тільки сказати...» - але незнайомець урвав його:
- Що? Ви не хочете прямо відповідати на запитання, так чи ні? Тоді спробуємо ще раз.- Він знов штрикнув пальцем у нього.- Слухайте уважно. Відомо вам чи не відомо, що жодного зі свідків ще не було піддано перехресному допитові? Я хочу від вас тільки одне слово: відомо вам чи невідомо?
Містер Вопсл завагався і почав падати в наших очах.
- Ну? - наполягав незнайомець.- То я вам допоможу. Ви не варті цього, але я вам допоможу. Гляньте на Цей аркуш паперу, що у вас у руках. Що це таке?
- Що це таке?- повторив містер Вопсл, розгублено поглядаючи на газету. [137]
- Чи це,- вів далі незнайомець у своїй вельми глузливій манері, коли кожне наступне слово могло ошелешити несподіванкою,- той самий друкований орган, який ви тільки-но читали?
- Авжеж так.
- Авжеж так. Ну, тоді загляньте до нього і скажіть мені, чи не написано там з достатньою чіткістю, що обвинувачений за порадою своїх законних адвокатів вирішив поки що утриматись

читати