
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
бо усякі тут каторжники й обідранці шастають. Отож мене й нараяли сюди, що я кожного можу як слід відшити, я й погодився. Тут легше, ніж міхи надимати її молотом махати... А ця штука заряджена.
Це він помітив, що мій погляд затримався на рушниці з мідним ложем, почепленій над каміном.
- Добре,- озвався я, не маючи охоти розводити з ним дальших балачок,- то мені можна піднятися до міс Гевішем?
- А щоб мене спалило, якщо я знаю! - відказав він, спершу потягшись усім тілом, а потім стріпнувшись.- Те, що мені наказано, так далеко не сягає, паничу. Ось я лупну цим молотком по оцьому дзвінку, а ви собі йдіть коридором, поки когось не стрінете.
- Але мене ждуть, сподіваюся?
- Щоб мене двічі спалило, якщо я знаю! - відказав він.
Тоді я звернув у довгий коридор, де колись ходив у своїх простацьких черевиках, а він ударив по дзвінку. Ще не завмерла луна від дзвінка, як у кінці коридора показалася Сара Покет, що, побачивши мене, стала мінитись зеленою і жовтою барвою.
- 0! - сказала вона.- То це ви, містере Піп?
- Я, міс Покет. І радий сповістити вам, що містер Покет з усією родиною в доброму здоров'ї.
- Але розуму їм не додалося? - озвалася Сара, скрушно хитаючи головою.- Розум їм потрібніший, ніж здоров'я. Ах* Метью, Метью! Ви знаєте, куди йти, сер?
Чом би я не знав, коли стільки разів піднімався цими сходами помацки! Тепер я піднявся у модних туфлях (не те, що колись!) і знов, як бувало, постукав у двері кімнати міс Гевішем.
- Впізнаю - це Піп,- зараз же я почув її голос.- Заходь, Піпє. [235]
Вона сиділа на тому самому місці біля столу, в тій самій старій сукні, схрестивши руки на костурі й спершись на них підборіддям, а очі втупивши у вогонь. А біля неї, тримаючи в руці невзувану білу туфлю й наче уважно її розглядаючи, сиділа якась незнайома мені елегантна пані.
- Заходь, Піпе,- знову тихо сказала міс Гевішем, не одводячи погляду вбік чи вгору,- заходь. Як ся маєш, Піпе? То ти мені цілуєш руку, ніби я королева, га? Ну, що скажеш?
Вона раптом блиснула на мене очима, не підвівши голови, і повторила грайливо-сердитим тоном:
- Ну?
- Я довідався, міс Гевішем,- трохи розгублено мовив я,- про ваше бажання мене побачити, тож зразу й приїхав.
- Ну?
Незнайома пані піднесла голову й лукаво глянула на мене, і я враз побачиз очі Естелли. Але вона настільки змінилася й погарнішала, стала настільки жіночніша, та й в усьому довершеніша, що я проти неї наче лишився таким нерозвиненим, як був колись. Дивлячись на Естеллу, я сам собі знов почав здаватися простим неотесаним селюком. 0, як Естелла подаленіла й піднеслася високо вгору, тепер ще більш, ніж будь-коли, неприступна для мене!
Вона простягла мені руку. Я пробелькотів щось про те, як приємно побачити її знову та як довго дожидав я цього дня.
- Ну, то як, Піпе, дуже вона змінилася?- спитала міс Гйвішєм, хижо поглядаючи на мене й стукаючи костуром по стільцю, що стояв поміж ними, на знак того, щоб я сів.
- Коли я ввійшов, міс Гевішем, мені її лице й постава здалися зовсім незнайомими, але тепер, як це не дивно, я дедалі більше впізнаю ту саму...
- Що? Невже ти скажеш - ту саму Естеллу?- урвала мене міс Гевішем.- Вона була гордовита й зла, і ти хотів утекти від неї. Хіба ти забув?
Я розгублено зауважив, що то було давно, що я тоді нічого не розумів, і таке інше. Естелла незворушно посміхнулася і сказала, що я, безперечно, мав рацію,- вона могла допекти хоч кому.
- А він змінився?- спитала міс Гевішем у неї.
- Дуже,- відповіла Естелла, дивлячись на мене.
- Вже не такий простий і неотесаний?- спитала міс Гевішем, перебираючи-Естеллині кучері. [236]
Естелла засміялася, глянула на туфлю у себе в руці, знову засміялася, потім глянула на мене і поставила туфлю на підлогу. Я для неї й досі наче був хлопчиськом, хоч водночас вона й зваблювала мене.
Ми сиділи в тій примарній кімнаті, яка була справила на мене таке дивне враження, і я дізнався, що Естелла недавно повернулася з Франції і збирається до Лондона. Вона все так само була гордовита й своєвільна, але тепер ці риси настільки зрослися з її вродою, що, здавалося, неможливо й навіть неприродно було б відокремлювати їх одне від одного. І вже зовсім було б неможливо, дивлячись на неї, не піддатися цій недостойній жазі грошей і панського лоску, що так скалічила мої хлоп'ячі літа, цим викривленим уподобанням, що спонукали мне соромитися рідної домівки й Джо, цій знадливій грі уяви, коли Естеллин образ поставав переді мною в омаха:; полум'я, чи серед іскор над ковадлом, або ж темного вечора бачився, на коротку мить у вікні кузні. Одне слово, мені несила було відокремити її - чи у минулому, чи й у теперішньому,- від самого мого єства.
Ми вирішили, що я пробуду тут увесь день, а на ніч повернуся в готель і завтра від'їду до Лондона. Коли ми трохи поговорили, міс Гевішем послала нас прогулятись удвох у занедбаному садку, а потім,- додала вона,- я покатаю її у кріслі, як давніш бувало.
Отож ми з Естеллою пройшли в садок через ту саму хвіртку, яка колись привела мене до бійки з блідим паничиком, нинішнім
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем