Завантажити

найкраще.
- Проводжатимеш мене, Тишко?
- Аякже, та ще давай зберемо гостинців для твоєї рідні. І нам у дорогу треба щось перекусити зготувати.
І котик та білченя почали збиратися у дорогу. Пішли до мами-Квочки та попросили у неї пару яєчок для гостинця, у Корови – молочка. У дворі, коли почули, що їхній герой, який так багато їм допоміг, йде від них, то принесли стільки подарунків та гостинців, що Сушко та Тишко аж розгубились. Кожен хто приходив намагався добрим словом заспокоїти Сушка та подякувати, та ще й розказати, як вони будуть за ним сумувати. Почули про Сушків відхід і бабуся з дідусем. Бабуся одразу ж заходилася місити тісто на пиріжки та на гостинці, а дід подарував велику банку меду з власної пасіки.
Коли настав вечір, Сушко й Тишко в останній раз присіли разом на порозі комори і пригадали все, що пережили разом. Речі у дорогу були вже готові. Наговорившись вдосталь, друзі знову, як раніше, занурили носики у теплу солому та міцно заснули. Рано у дорогу вирушати.
Зранку, лише заспівав півник, друзі підхопилися, узяли зібрані речі, тепленькі, щойно спечені, пиріжки і вийшли на подвір’я. А там уже чекали їх усі мешканці обійстя. Усі піднялися, щоб попрощатись з звірятком до якого вони вже звикли. Були тут і гусак Гаг з сім’єю, качур Кряк з своїми каченятами та мамою-Качкою, корова, Козенятко, Півник, що будив кожного ранку та й усі інші, ну і звичайно Тишкова мама-Киця та тато-Кіт. І бабуся з дідусем вийшли на поріг. Сушко був дуже розчулений від такої доброти усіх мешканців обійстя. Хороше йому тут було.
- Прощавайте, друзі, спасибі вам за те, що пригріли та гостинно прийняли мене. Пора мені додому. Бувайте!
- Щасливої дороги! – відповіли навперебій усі, хто зібрався.
Сушко, стримуючи сльози, попрямував до Микитівни, яка чекала його уже біля воріт. Тишко подріботів слідом.

20. Я вдома!

Дійшли до вигону, минули й річку, попереду було велике поле. Микитівна раптом забігала туди-сюди та чомусь почала принюхуватись.
- Що таке? Що ти робиш? – запитав Сушко.
- Шукаю напрямок у якому нам потрібно йти, щоб добратися до лісу. О, знайшла, ходімо. Перейдемо оце поле, тоді буде невеличкий гайок, а за ним і ліс починається. Ну а там, Сушко, ти вже сам дорогу будеш шукати.
- Гаразд. Веди нас.
І знову потягнулась дорога, та для Сушка це була дуже бажана дорога, бо вона вела його до рідної домівки.
От і поле перейшли, почався уже гайок. Друзі та Микитівна присіли перекусити. Та не довго. Сушко ніяк не міг на місці всидіти. Все у ліс рвався. Чув вже його запах. Перейшовши невеличкий гайок Сушко, Тишко та Микитівна зупинились перед височезними деревами, старими дубами, за якими виднілися високі сосни, ялини та безліч інших дерев. Тут починався ліс.
- Ну що ж Сушко, от і твій дім. Тепер біжи та шукай своїх рідних.
- Спасибі друзі, спасибі! Ой, який же я щасливий! Я вдома! – вигукував радісно Сушко. – Зайдіть ще хоч трішки, подивіться яка краса у лісі.
- Ні, ні, нам не можна. У лісі хижі звірі живуть, а мені з ними не впоратися. – закивала головою Микитівна.
- Та хоч крапелиночку.
- Добре я трішки подивлюся, хоч одним очком. – загорівся Тишко нагодою побувати у лісі.
- Ну ти як хочеш, а я не піду, я тебе тут зачекаю.
- Гаразд, я швиденько.
Друзі побігли собі у ліс по стежині.
- Ой, дивись як же тут гарно, як пташки співають, як пахне листям, грибами, – милувався Сушко.
- Сушко подивись, там угорі якісь звірята з гілочки на гілку скачуть. Може це твої родичі? – гукнув Тишко до білченяти, відійшовши кудись убік поміж дерева.
Сушко миттю вистрибнув на дерево, перескочив на гілочку на якій сиділо таке ж білченя як він сам.
- Привіт! Ти хто? – запитало воно.
- Я Тишко, колись я загубився у лісі, відбився від своїх і побував аж у селі. От тепер я повернувся додому. Ти не знаєш де я мою маму можу знайти?
- Тишко! Невже це ти? То я ж твій братик! Мати вже усі очі виплакала за тобою. Привіт, братику! – білченя міцно обійняло Сушка та потерлося вусиками до його шубки. У Сушка уже й слів не було. Він був щасливий.
Почувши якийсь шум на дереві, де було білченя, усі братики та сестички пострибали до нього та почали вітати та радіти поверненню Сушка. За дітьми і мати нагодилась. Скільки ж то було радості та щастя. Привітавшись з усіма Сушко зіскочив на землю та покликав усю родину за собою.
- Знайомтеся, сказав він. Це котик Тишко. Я у нього весь цей час прожив. Та дуже гарно його сім’я мене прийняла.
Звірята потиснули лапку Тишку та чемно привітались.
- Ну що ж тепер ходімо додому. Свято влаштуємо на честь повернення мого синочка. – сказала мати-Білка.
- Ні, мені час додому. – відказав Тишко. – Я дуже радий за тебе друже, що ти уже дома, тепер і мені час повертатися. – сказав він Сушку. – Прощавай, удома й справді найкраще. – І потершись на прощання вусиками до друга, пішов котик стежкою з лісу.
- Прощавай друже, може ще побачимось колись. –

читати