Електронна бібліотека/Казки

Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Хто б міг подумати...Максим Кривцов
Я поверну собі своє життя обіцяю...Максим Кривцов
Моя голова котиться від посадки до посадки...Максим Кривцов
Хочу розповісти вам історію про велетенського кота...Максим Кривцов
Та, що зігріє тебе серед ночіСергій Жадан
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »


1. Перший день у лісі

Теплого літнього ранку з великого дупла, що у старому дубі, висунувся чорний, мов ягідка чорниці, носик, а за ним пухнаста голівка та маленькі вушка з китичками. На голівці раптом відкрилися два великі цікаві оченята і почали пильно роздивлятися навкруги, а носик тут же почав швидко рухатись вдихаючи лісові запахи та свіже вранішнє повітря.
- Сушко, ти куди поліз, ану швидко повертайся у домівку, – пухнаста голівка вмить зникла у дуплі. – Маленький ти ще, щоб самому по лісі гуляти. Тобі ще ж тільки тиждень. Зачекай, синочку, ще трішки і ми з твоїми братами та сестрами підемо на першу прогулянку на якій я розповім вам дещо про дивовижний, ліс у якому ми живемо. А поки що іди візьми собі горішок та ще раз спробуй його розлупити. Не завжди ж мама тобі буде все готове подавати. І не зачіпай сестричку, нехай спить собі. Ну й не слухняний же ти, Сушко, і що з тебе виросте?
- Мамо, але ж там так цікаво. Я побачив такі великі бульбашки, вони котилися по листочку та падали вниз говорячи „Дзень”. У них ще відбивалось сонечко. А внизу, під нашим дубом, бриніла з-під великого каменя водичка. А вгорі, з поміж листя, пробивався якийсь світлячок та лоскотав мене у носик. А ...
- Та годі вже, балакун, усіх ні світ ні зоря побудиш, зачекай ще трішки і все будеш знати.
- Але що це було, мамо?! – не змовкав Сушко.
- Оті великі бульбашки, це була вранішня роса, якою дуже добре вмиватися. Водичка під нашим дубом - то струмочок, а світлячок, що лоскотав твого носика - то сонячний промінчик.
- А що таке промінчик, мамо?
- Ну й настирний ти. Промінчик - то сонечка синочок. Їх багато є у сонечка. І посилає воно їх на землю, щоб зігріти її. Бо без цього не було б нічого живого на землі.
- Навіть нашого дуба, мамо?
- Навіть нас, синочку, не було б. Та все, досить, втомив ти мене, он вже всі побудилися від твоєї балаканини. Піду я приготую вам щось попоїсти.
„Невже навіть нашого дуба не було б без того маленького промінчика? І навіть нас? Дивно... Скільки ще всього навкруги цікавого. Швидше вже на прогулянку”, – снували в пухнастій голівці думки.

Та ось минуло декілька днів і мати Білка вивела вперше своїх діток на прогулянку у ліс. Спочатку вона навчила їх швидко бігати по деревах та стрибати з гілки на гілку. Тоді повела у глибину лісу, де ріс великий кущ ліщини. Навчила як шукати собі сніданок, розказуючи та показуючи дорогою всі принади їхнього дому - старого лісу. Сушко звично йшов за матір’ю та сестрами й братами останнім. Його більше за всіх цікавило, що то за яскраві листочки, що так гарно пахнуть і що таке оце росте під деревами у шапочці та має лише одну ніжку, та хто це там копошиться під листячком.
- Ой, ти хто такий? – раптом почувся голос з-під листя та з’явились два довгі сірі вушка.
- Я - Сушко – відповіло білченя, все ще не знаючи з ким розмовляє. – Я вперше у лісі на прогулянці. А ти хто?
- А я зайченя і звуть мене - Пушок, бо у мене найпухнастіша шубка серед усіх моїх родичів. Я тут живу ось у цій нірці. Давай будемо дружити. Приходи до мене гратися. Добре?
- Прийду, якщо мама відпустить, а зараз побіжу, бо я вже й так забарився і від своїх відбився, – Сушко побіг доганяти своїх рідних. Та, пробігши вперед, раптом помітив, що немає ні мами, ні сестричок з братами, а лише могутній густий ліс навкруги. Злякався Сушко, аж сльози на очах виступили: „Що ж я наробив, як же я тепер сам дорогу додому знайду?”

2. Я заблукав!

- Мамо! Мамо! – закричав голосно Сушко, та у лісовому шумі його голос розчинився ще не долетівши й до найближчого дерева.
„Невже я заблукав?”
- Мамо забери мене звідси! Я хочу додому. Я тепер завжди буду слухатись тебе! – слізно просило білченя. – Мамо, мені тут страшно, не залишай мене, – все тихіше і тихіше благав Сушко, аж раптом почув голос десь високо над головою:
- Чого ти кричиш, шумиш. Тут може хтось відпочиває, а ти зчиняєш галас.
Білченя підняло голівку вгору і побачило старого чорного ворона який сидів на гіляці та чистив своє старе розтріпане пір’я.
- Ти що, заблукав, від своїх відбився? – запитав ворон.
- Я зустрів у лісі зайченя й так заговорився, що загубив своїх рідних, - тремтячим голосом відповів Сушко.
- Ну добре, я тобі допоможу, а то ти ще цілий день будеш блукати у лісі та галасувати. Я бачив як білченята зі своєю мамою пострибали он за той кущик. Може це твоя рідня?
- Ой, так-так - це моя мати та братики з сестричками. Спасибі тобі, старий вороне, побіжу я. – І білченя миттю пострибало туди куди показав ворон. А ворон услід Сушкові хитро посміхнувся: „Біжи, біжи дурненьке білченя. Твоя сім’я пострибала у зовсім іншому напрямку. Розвелося вас ніде навіть присісти: як не дупло поблизу, то кладова на зиму, все позаймали. Може хоч на одного такого дурника буде менше.”
А Сушко біг та й біг собі, щоб догнати своїх. Та, минувши ще кілька кущів і нікого не зустрівши, Сушко зрозумів, що заблукав ще

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

20.03.2024|14:23
У київському просторі PEN Ukraine відбудеться публічна розмова Мирослава Мариновича з Мирославою Барчук
20.03.2024|14:02
В Україні видадуть продовження серії «Червоний Арлекін» італійського письменника Роберто Річчі
20.03.2024|14:00
У «Видавництві 21» готують до друку перше в Україні гумористичне фентезі про ІТ
15.03.2024|16:37
У Києві презентували епічне фентезі «Кий і морозна орда»
14.03.2024|11:27
Книга Сергія Руденка "Бій за Київ" у фінському перекладі увійшла до короткого списку премії Drahomán Prize 2023 року
09.03.2024|14:20
Оголошено імена лауреатів Шевченківської премії-2024
06.03.2024|18:34
Оголошено претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2024 році
05.03.2024|11:11
У Львові презентують книжку Олени Чернінької, присвячену зниклому безвісти синові
05.03.2024|11:09
«Сапієнси»: потаємна історія наукової фантастики. Лекція Володимира Аренєва
01.03.2024|13:50
«Маріупольську драму» покажуть в Ужгороді та Києві


Партнери