Завантажити

Білченя так і зробило, та так жбурнуло злодійці у спину камінця, що у Лисиці аж вогники в очах замерехтіли. А Тишко і собі не гаяв часу, підбіг близенько і огрів нахабу палицею, що та вже не думаючи про їжу, а лише про свою шкуру, розчіпила гострі зуби, і дременула через вигін та кудись у поле, тільки її й бачили.
Качур Кряк та гусак Гаг покалічені, поскубані, але живі, вибрались на берег. Маленькі гусенята та каченята радісно підбігли до них та ніжно притулились до рідного крила батьків.
- Спасибі вам Тишко та Сушко, - наввипередки кряктали та гелготали вони. – Ви нам батьків урятували.
- Так, так, спасибі вам, якби не ви були б ми зараз у зубах злодійки і готувала б вона з нас смачний обід, - вимовив гусак Гаг і простягнув звірятам своє крило на знак дружби. Від цього гордого сусіда звірята ніколи ще не чули таких слів, тому були дуже розчулені.
- І я вам дуже вдячний, - сказав Кряк, - не дочекалась би сьогодні мати Качка мене додому, якби не ви.
- Та ми ж сусіди, на одному обійсті живемо і повинні допомагати один одному. Ходімо додому, ви стільки страху натерпілись, треба й відпочити.
- Так ідемо, а ми проведемо вас, щоб дорогою вас знову хтось не перестрів. – запропонували друзі.
- Гаразд.
І усім гуртом подались до рідного обійстя, де було так тихо, затишно та приємно. Це ж була їхня рідна домівка.
А дома їх уже чекав смачний обід та доброзичливі сусіди, які уважно все вислухали про пригоду з Лисицею і дуже хвалили хлопців Сушка та Тишка за сміливий вчинок.

15. Сушко - знову герой

Пообідавши, Сушко та Тишко вирішили деякий час побути дома. Сьогодні вони вже не хотіли гратись. Хлопці вийшли на поріг комори і лягли на порозі погрітися на ше теплому осінньому сонечку. Сушко навіть задрімав. Тишко й собі вже примружив від задоволення очі та муркотів. На вушко йому постійно сідала якась набридлива муха й недавала заснути.
З хатини почулися схвильовані голоси, бабусі й дідуся. Тишко прислухався.
- І що ж ми тепер будемо робити, коли воно не знайдеться, - говорила баба.
- Та що, треба іти шукати, далеко воно не могло забрести.
- Так, але ж уже вечоріє, і сонце уже сідає. Ой, ой, ой, як же я його не догледіла? – заводила баба.
- Та нічого, не побивайся так, зараз я піду й пошукаю. Куди ж воно далеко від дому піде?
- Що там таке? - задумався Тишко. – Напевно хтось у біду потрапив. Треба допомогти господині. Сушко! Сушко! Вставай, досить вилежуватися, там у бабусі і дідуся якась біда трапилась. Ходімо розвідаємо.
- Що, чого ти мене будиш? – ще не розуміючи про що мова відказав Сушко. - Біда! Яка біда? Ходімо, може чимось допоможемо.
Котик та білченя швиденько перебігли через подвір’я і вилізли на підвіконня, те саме на якому вони і зустрілися та ласували смачними пиріжками. Вони би й поринули зараз у спогади про той чудовий день але потрібно було допомогти господарям. Вони уважно прислухались. Тишко, почув ще декілька слів бабусі та слово „Козеня”. Тоді й здогадалися про що йде мова.
- Це напевно маленьке Козеня відбігло далеко від дому і ще не повернулося. Вже вечоріє, от вони і бідкаються, чи з ним чого не трапилось.
- Йдемо, може ми швидше його знайдемо. – зіскочив з підвіконня Сушко.
- А я вже здогадуюся де воно може бути. Біжи за мною! Поки зовсім не сонце не заховалось.
На село вже опускався вечір. Сутеніло. За коморою, куди побігли котик та білченя, уже й зовсім було темно. Десь близько почулося шарудіння та тихеньке „ме-е-е, ме-е-е”. Котик зупинився.
- От за тими деревами подивимось, воно десь тут, уже близько.
Хлопці добігли до дерев, що росли неподалік. Там у густих бур’янах та чагарниках сіпалось з всієї сили маленьке козеня, заплутавшись повідкою за колючу траву-будяк. Побачивши знайомих, воно ще жалібніше замекало.
- Ось і ти! – вигукнув Тишко, - Ти що тут робиш? Бібуся з дідусем уже дуже хвилюються. Пізно уже. Вечір. А ти не вдома.
- Та, я-я-я я тут заплутався. Допоможіть будь-ласка.
- Хм... Як же тобі допомогти? Добряче ти тут постарався. Повідки майже не видно з чагарників.
- Давай, Тишку, я спробую! – запропонував Сушко. – у мене зубки гострі, може перегризу цю повідку, бо розплутувати її довго мабуть прийдеться.
Сушко міцно учепився у повідку і почав гризти її, тільки шматочки у сторони відлітали. Ось вже половинка зосталась, ось ще трішки і враз „трісь”, перегризлась мотузка і Козеня, вільне та щасливе, застрибало по травичці.
- Спасибі вам, спасибі. – Викрикувало воно не вгаваючи.
- Нічого, нічого, ми ж сусіди, - відмовляв Тишко. А білченя лише дивилося щасливими очками на маленьке козеня, яке врятувало.
Усі дружно побігли додому. Хто до рідної комори, хто до хлівця. Та найперше прибігли заспокоїти бабусю з дідусем. Ото у них вже радості було. Бабуся за допомогу дала Тишку й Сушку по два великі та солодкі пироги, такі ж як тоді, коли вони зустрілись та цупили їх на підвіконні.

16. Туга за домівкою

читати