Завантажити

трохи? Я дуже вподобав Дашковича! Такий тихий, спокiйний i дуже розумний панич! - говорив Сухобрус. - А той другий щось дуже дикий та грубий! Чистий парубок!
- Одначе вiн з себе дуже показний, здоровий, має гарного баса, - сказала Марта, - а Дашкович вже геть-то розумний, хоч i дуже гарний з лиця.
I батько все хвалив Дашковича, а дочкам чомусь бiльше сподобався Воздвиженський. I Марта, й Степанида знаходили Воздвиженського здоровiлим; їм обом сподобався його бас, його смiливiсть, хоч i дуже груба. Тiльки одна другiй не признавалась в тому i таїла ту думку про себе. Марта знала, що Воздвиженський бiльше звертав увагу на неї, й була рада; Степанида завидувала й почала цураться сестри. З того часу мiж ними почався ще бiльший нелад. Одна поглядала на другу скоса.

Не так було мiж студентами. Воздвиженський вподобав Марту, а Дашкович - Степаниду. Дашкович не хвалив Марти.
- Тямиш ти! Ти подивись тiльки на Марту! Якi в неї брови, якi губи! Очi, як огонь, губи, як корали! А твоя Степанида... Ну що в неї гарного? Все тонке, дрiбне: i брiвки, i носик, i зубки.
- А в твоєї Марти брови, як у молодицi, очi, як сливи.
- Коли б пак у неї брови були ще товщi, очi ще бiльшi, то вона була б ще краща! Марта - то краса схiдна, щира українка, показна, чорнява! В нас в Россєї нiчого такого не знайдеш! Вона щира пальма Сходу! - говорив Воздвиженський.
Нiхто не знав, як вони познайомились з пальмами. Начальство навiть не дiзналось, що вони тiєї ночi не ночували дома. Тiльки першої-таки недiлi всi студенти дуже здивувались, побачивши, що Воздвиженський i Дашкович йшли з церкви поруч з Сухобрусiвнами й провели їх додому. Воздвиженський щось розказував Мартi, так розмахував руками, що зачепив якогось пана п'ятiрнею по головi й скинув з його шапку. З того часу Воздвиженський i Дашкович почали навiдуваться до Сухобруса, ходили з його дочками гулять в Царський садок. Старий купець був певний, що вони посватають його дочок, i раз не втерпiв, прохопився перед паничами, що в його "є, i ще й буде, ще й до того роздобуде!", що для своїх дочок вiн зоставить кожнiй по домовi. Того ж таки лiта Сухобрус заклав новий мурований дiм, на вулицю вiкнами й на два етажi. Для другої дочки вiн купив грунт проти свого-таки дому через улицю, в другому кварталi, й обiцявся збудувать такий же самий дiм. Студенти дуже ясно постерегли, до чого воно йдеться, i кожний мав на думцi заручиться, коли тiльки настане тому час.

III
Настав останнiй рiк академiчного курсу. Воздвиженський почав дуже часто записуваться в лавру, в пещери, щоб показать ректоровi свою вiру. Вiн ставав на молитвах осторонь, од других окроми, й iнпектор бачив, що вiн не пропускав нiколи молитов. На молитвах вiн все хрестивсь, кланявся дуже низько, бив поклони й так лицемiрно пiдiймав очi до неба, що iнспектор навiть подумав, чи не пострижеться часом вiн у ченцi. Вiн ходив до церкви на ранню службу навiть в будень i прикладавсь до чудовної iкони Братської богородицi, де ректор читав акафiст. В той час вiн уже став зовсiм iншим чоловiком, не молився богу вночi. Перед професорами гнув спину, низенько кланявсь ченцям, бо знав, що вони те дуже люблять, та все терся коло тих професорiв, котрi мали багацько дочок. Репутацiя його йшла все вгору та вгору.

Студенти видержали вже екзамен у професорiв. Настав день останнього екзамену для старшого курсу, в котрому були Воздвиженський i Дашкович. Той екзамен робив сам митрополит, повiряючи екзамен по всiх науках разом. Приїзд митрополита оповiстили в десятiй годинi. Всi студенти, одягнувшись в свою вже професорську форму, зiбралися у великiй залi в старому корпусi. Зала та велика - на два етажi, з двома рядами вiкон, з хорами. Вона вся розмальована в класичнiм стилi. Великi стiни обвiшанi портретами всiх вчених старої Київської академiї i портретами нових руських iмператорiв. Проти самого митрополичого крiсла висiв великий, на цiлий зрiст, портрет Петра Могили, чорнявого, з гарним грецьким класичним лицем, хоч i трохи аскетичним, в архiєрейськiй мантiї i з жезлом. З iнших золотих важких рам у два ряди виглядали лиця i в клобуках, i в митрах, i простоволосi. Там виглядало негарне широке лице Кониського, з веселим усмiхом i здоровою бородавкою на носi. Там дивилося на залу повне, гарне, з червоними ситими губами лице Феофана Прокоповича, котрий неначе тiльки що випив i всмак закусив; з другого боку дивився св. Димитрiй Туптало, митрополит Ростовський, намальований святим, протоєрей Леванда з тонким орлиним носом, Гiзель, Смотрицький, всякi київськi митрополити. Тiльки нiгде там не було видно портрета нi одного українського гетьмана! Навiть Богдана Хмельницького i благотворителiв монастиря i академiї Конашевича-Сагайдачного i Мазепи.

В десятiй годинi ректор i всi професори в орденах вийшли до братської дзвiницi, стали на схiдцях пiд гарячим лiтнiм сонцем i ждали митрополита. Вже минула година, а митрополита не було. У декого з професорiв заболiли ноги, а найбiльш у старих. Сонце шкварило, як огонь. А митрополита не

читати