Завантажити

начитавшись про спокусу од бiсiв, Сухобрус. лiг спати й прокинувся опiвночi дуже переляканий. Тiльки що вiн заплющив очi, а йому уявилось, що хата освiтилась, як блискавкою. Вдарив страшний грiм, i раптом одчинились дверi i всi вiкна, неначе якоюсь невидимою силою. В одчиненi дверi вступив якийсь святий, а за ним янголи. Вiн очмарiв з дива. Коли придивиться вiн, аж у того святого курячi ноги, а в янголiв крила, наче в кажанкiв, ще й у всiх ззаду тяглися довгi хвости. Оглянувся вiн на вiкна, аж туди заглядали престрашнi голови: цапинi, i курячi, й собачi, та всi з цапиними бородами i в нiмецьких ярмулочках. Ще дужче гуркотiв грiм, i всi чорти поперекидались панками з хвостиками й рiжками i почали стрибать навкруги Сухобруса. Дiдьки пищали, вищали, висолоплювали язики, вищиряли зуби, клацали зубами, наче вовки, а навпiсля кинулись на Сухобруса й почали його душити.
Прокинувся вiн блiдий, як смерть. Пiт лився з його лоба. Вiн був такий втомлений, нiби й справдi гацав по хатi з тими дiдьками. Спросоння вiн так голосно закричав, що побудив слуг. Наймички вбiгли з свiтлом i почали з переляку хреститься. Сухобрус трусився, неначе його трясла пропасниця. Йому принесли почаївської води; вiн напився, помазав собi очi й груди i почав молиться та хрестить вiкна й дверi. Одна наймичка побiгла й збудила Воздвиженського; вiн прибiг i почав заспокоювать Сухобруса.

Од того часу Сухобрус боявся сам спать i клав у своїй кiмнатi одного прикажчика. Зятi й дочки, порадившись, задумали викрасти од Сухобруса всi книжки.
Тiльки що Сухобрус пiшов до крамниць, Марта й Степанида прийшли у флiгель i познаходили прездоровi книжки "Житiй" та "Патерика". Напнувши на плечi бурнуси, вони позабирали тi книжки пiд пахви й винесли з хати, так що й наймички навiть того не бачили. Вони ледве дотаскали їх до дому Воздвиженського й сховали в скриню на самiсiньке дно.
Вже не швидко оглядiвся Сухобрус за книжками. Пiсля того страшного сну вiн був втратив смак до їх, але якось зоглядiвся - i не знайшов книжок. Вiн почав питать в наймичок, в прикажчикiв, але тi одмахувались руками: казали, що тi книжки їм зовсiм нi для чого не потрiбнi. На зятiв, на ченцiв вiн не мiг i подумать i впевнився, що хтось чи вдень, чи вночi улiз у вiкно i покрав усi книжки.
Сухобрус усе ходив та бiдкався, аж дочкам було його шкода. Воздвиженський постерiг, яку вартiсть мали тi книжки для Сухобруса. Взявши одну книжку "Житiй", вiн пiшов до Сухобруса в флiгель.

- Тату! чи ви бачите, що я достав? - сказав Воздвиженський, показуючи йому книжку обiруч.
- Голубчику! Степане Iвановичу! I де це ви її достали? До смертi буду молиться за вас богу!
- Купив на точку! Мабуть, її продав той, хто вкрав у вас.
- Буду ж я кожного ранку забiгать на точок, може, й iншi книжки набачу.
- Не бiгайте, тату! Нехай вже я сам бiгатиму молодшими ногами.
- Спасибi вам, дай вам боже здоров'ячка! - говорив Сухобрус, обнiмаючи його й цiлуючи.
"Добре дiло йде! - подумав Воздвиженський. - Може, старий одпише флiгель менi одному..."
- Степане Iвановичу, найму за вас акафiст Братськiй богородицi.
- Про мене, тату, наймiть, тiльки не дуже лиш читайте цi книжки, бо знов снитимуться янголи з пазурами.
- Еге! смiйтесь, смiйтесь! Ви добре знаєте, що не до кожного дiдьки приступають... Бо не кожного бог благословить... Хто недобре робить, до того, певно, вже й дiдькам не треба приступать.

Сухобрус свої сни вважав за милость божу й думав, що то вiн вже присвятився. Вiн почав ще частiше їздить в лавру; ще бiльше ченцiв i слимакiв приходило до його в гостi.
Тим часом Воздвиженський радився з Мартою, що було б дуже добре, якби батько одписав на їх самих флiгель. Марта почала пiдлещуваться до батька, дуже часто бiгала до флiгеля i таки не втерпiла: попросила одписать флiгель їм самим. Батько вволив її волю: одписав в духовницi Воздвиженському флiгель, а все, що було в флiгелi, i всi грошi, якi мав, вiн звелiв роздiлить пополовинi.
Вже Сухобрус часто думав про свою смерть. Трохи не кожного мiсяця вiн готувався до смертi, говiв, сповiдався, наймав акафiсти, подавав на часточку, роздавав милостину старцям i часто годував i напував ченцiв та послушникiв. Вiн так вiрив в свою добрiсть, в свою чистоту, що як заслаб, то спокiйно дожидав смертi. Всi його думки давно покинули землю. В останнiй час вiн линув думкою вже на тiм свiтi, десь в безкрайньому небi. В неясних, в розлитих формах йому з'являвся той свiт, нiби безкрає, глибоке, синє небо, де нiби плавали цiлi полки прозорих янголiв в легеньких ясно-рожевих, золотих i зелених убраннях, - де на чорних хмарах стояли дiдьки на митарствах. Митарства здавались йому якимись полiцейськими конторами, повними рогатих i хвостатих дiдькiв. В надзвичайнiй красi з'являвся йому рай з якоюсь брамою з щирого золота й срiбла, обсипаною дорогими камiнцями, а за тiєю брамою вiн неначе бачив якийсь пишний садок з надзвичайним деревом i овощами, з райськими птицями, з зеленими левадами, де текли рiки з кришталю в золотих та срiбних

читати