Завантажити

брат у первих, маркiз де Пурверсе, посол при одному дворi, писав менi,щоб я їхала за границю на води, але я, вважаючи на дiло просвiти країн, не думаю й з мiсця рушить. В цiм Києвi такi чуда творяться, громадянство таке дике, люди такi, що не вмiють навiть до ладу говорить по-руськiй, не то що по-французькiй.
При тих словах Турман знов спустила очi, почувши дуже примiтну українську вимову в розмовi киянок.
- Я не поїду, бо мушу розносить свiт на далекi країни... кахи-кахи-кахи! Яке важке завдання буть дiячем на далекiй сторонi.

- О, певно! Для того, хто зрiс у великому свiтi, така жертва повинна здаваться ще важчою! - промовила Марта.
Турман не мала нiяких родичiв послiв i навiть не водилась з мiнiстрами, а розводилась при Мартi й Степанидi тим, що знала про той чималий вчений кружок, в котрому були їх чоловiки. В той час одчинились боковi дверi, i в залу ввiйшов ще один дiяч на країнi. То була дуже немолода класна дама; по лицi й по зросту не трудно було впiзнать рiдну сестру начальницi, петербурзьку дiвствени-цю, мадмуазель де Пурверсе. Гостi встали. Начальниця порекомендувала їм свою сестру. У старої дiвулi брови були вже не такi гарнi, очi були не такi блискучi, як колись у начальницi; тим-то вона й генерала не достала за чоловiка i виїхала на провiнцiю меншим дiячем, нiж її сестра.

- Quelle charmante eleve que nous aurons! (Яку чарiвну вихованку ми будемо мати! (франц.) - промовила мадмуазель де Пурверсе, дивлячись на Дашковичеву Ольгу. - Ходи, душко, до мене.
Ольга, аж червона, спустила очi й не рушила з мiсця.

- Ходи ж до мене! Ой, яка ти дикуночка! - промовила класна дама. Ольга пiдiйшла до неї й присiла. Класна дама взяла її за пiдборiддя й за руку. Ольжинi голi ручки були налитi, як огiрочки; її очки блищали, як у матерi; чорнi кучерi були довгi, зовсiм не по її зросту. Ольга вiщувала й теперечки велику красуню.
- Ой, яка ж ти гарна дiвчинка! Якi в неї очки, брiвки, ручки! - промовила класна дама, перебираючи ручки й кучерi, неначе то була кукла, а не дiвчина.

А Воздвиженських Катерина сидiла й головку похилила. Вона була дуже негарна з своїм широким лицем, з широким ротом, з кiсьми, схожими на коноплянi пачоси, з ясними очима. Класна дама й начальниця, милуючись Ольгою, поглядали на Катерину й нiби говорили очима:
"Яка ж ти погана!" Катерина ждала, що, оглядiвши Ольгу, потiм покличуть i її на розгляд. Одначе її не покликали, i в її маленькому серцi заворушилось недобре почування.
- Souvenez-vous des enfants de l'ambassadeur de Rome. Son ainee c'est comme deux gouttes d'eau la petite Дашкович! (Згадайте дiтей римського посла i його старшу дочку - двi краплi води маленька Дашкович! (франц.) - промовила маркiза де Пурверсе.

- Ere! - сказала Турман...
Вони говорили чистою французькою мовою, наче парижанки.
- Будьте ж ласкавi, просимо вас якнайпокорнiше, доглядайте наших дiтей, щоб вони вчились i не пустували, бо вони дома любили-таки пустувать, - сказала Марта, обертаючись до обох маркiз.
- О, comment done; soyez tranquille! (О, як же; будьте спокiйнi! (франц.) - .сказала Турман тоном трохи зобиженим. - У нас усi дiти не пустують i вчаться, бо на те ми й живемо в iнститутi. Наш iнститут - найвища панянська школа... все одно, що унiверситет... еге ж, iнститут - то дiвочий унiверситет, бо в нас i програма сливе унiверситетська, i багато маємо вчителiв з професорiв унiверситету. Як побачите колись своїх дiтей, то й не впiзнаєте! - сказала Турман, нацiлюючись просто в очi провiнцiальним дамам.

- В нас є такi iнститутки, що навiть вмiють писати вiршi, i не руськi тiльки, а навiть французькi, - додала маркiза де Пурверсе.

- Скажiть! Ото диво! - промовила Степанида i так хитнула головою з такого дива, що аж золотi колоски й огнянi рожi зашумiли й затрусились на головi. Обидвi маркiзи знов спустили очi додолу. А Степанида подивилась на свою Ольгу, i материному серцю чогось забажалось, щоб дочка вивчилась в iнститутi писать вiршi не тiльки руськi, але й французькi.

Начальницi той вiзит здався довгим аж надто! Щоб показать провiнцiальним панiям їх незвичайнiсть, вона почала закутуваться у шаль i тихесенько пiдiйматься, неначе хто пiдкручував пружини пiд канапою. Тi пружини пiдiймали її вгору, нiби ляльку. Марта й Степанида посхоплювались з мiсця й почали прощаться.
- Будьте ласкавi, доглядайте наших дiтей! Ми надiємось на вас, як на себе; сподiваємось, що нашi дiти будуть вмитi, не голоднi й не холоднi, не забудуть молиться богу... - промовила Марта.
- Чи можна буде нам брать своїх дiтей будлi-коли, хоч на gразники, часом в недiлю абощо? - питали дами в начальницi.
Турман подумала, глянула на сестру й сказала: "Вибачайте, будьте ласкавi! по наших постановах нам не можна пускать дiтей до батькiв... I вам, i дiтям треба буде повудиться трохи. Pour Ie reste n'ayez pas d'inquietude. Quoique d'origine francaise, de religion - Je suis orthodoxe" (За останнє не турбуйтесь. Хоча я й французького походження, але щодо релiгiї - я

читати