Завантажити

Корніївно! Не безчесть нас, не губи моєї Євфросини! Голубко сестро!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Сестро! В тебе дочка, і в мене дочка! Нехай я буду сяка й така, і проста, і п'яниця, нехай я буду ликом шита, а все-таки я мати своїй Оленці. Не дам знущатись над моєю дитиною! (До Гострохвостого.) Нащо ти дурив моє дитя? Нащо ти топтав до неї стежку, нащо заручався, коли ти не думав її брати?
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корніївно! Я вам не дозволю так говорити на мене публічно, перед людьми!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Я не буду й просити в тебе дозволу. Я перед цілим світом буду кричати, буду плакати, буду голосити, бо я мати своїй дочці. Як тобі не робити страму, коли ти пройдисвіт, цілосвітній брехун, поганець, сибірний!
Г о с т р о х в о с т и й. (сходить з ганку). Я такого шкандалу не попущу, не прощу ніколи. Мене та лаяти публічно! Наробити такого шкандалу на цілий Київ! Мені, Свиридові Йвановичу Гострохвостому, наговорити такого чортовиння? Брешеш, стара! Вона з ума зійшла! Візьміть її та одвезіть в Кирилівське і запріть трьома замками. Це сумасшедша женщина. Нічого нам звертати увагу на дурну бабу!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Я сумасшедша! Мене одвезти в Кирилівське? Мене, Горпину Корніївну Скавичиху, чесну хазяйку й матір, одвезти в Кирилівське й заперти трьома замками! Не діждеш, поганий.
Г о с т р о х в о с т и й. Цитьте, бо своїми руками одвезу в Кирилівське, а таки сьогодні звінчаюсь.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Не діждеш ти, ні твій поганий батько, ні твоя дурна мати. А вінчатись не будеш! Не пущу!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а й С и д і р С в и р и д о в и ч плачуть.
Є в ф р о с и н а . Ой, який страм, який шкандал! Не видержу далі! (Збігає з ганку.) Не видержу більше! Тітко! Ви ж оце мене обидили, острамили на всю губернію на всю мою жизнь! Хоч за границю тікай! Я вас випхну з двора оцими своїми руками!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Ану, ну! Приступи до мене. (Показує кулаки.) Побачимо, чий батько дужчий! А вінчатись все-таки не будете! Побіжу слідком за вашим возом в церкву, нароблю галасу в церкві при всіх людях, при всьому хрещеному мирові. Не пущу вінчатись! Не пущу попа в ризи! (Розставляє руки перед молодими.)
В с і. Ой боже мій, яке нещастя! Ой, який шкандал!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Побий вас сила небесна, скарай вас братська богородице на душі й на тілі, на ваших унуках і правнуках! (Плаче.) Дочко моя! Оленко моя! Я ж тобою втішалася, як весняною квіткою! Я ж думала, що вже прийшло до тебе твоє щастя, що я вже спокійна ляжу в домовину і не покину тебе на сміх поганцям. Ой, сирітство наше гірке! Нема в нас батька, нема нас кому оборонити! (Дуже плаче”)
 
ВИХІД 9
Т і с а м і й О л е н к а.
 
О л е н к а (вбігає в двір через хвіртку і прожогом кидається до Гострохвостого). Милий мій! Любий мій, серце моє! Чи вже ж правда, що ти покинув мене? Чи вже ж ти з іншою йдеш вінчатись? Я не вірю!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Коли не ймеш віри, то подивись! Оце тобі твій Свирид Йванович.
О л е н к а (дивиться мовчки на церемонію і кидається до Гострохвостого.) То ти йдеш вінчатись з іншою? Скажи ж мені сам, бо я не вірю рідній матері. Скажи! Еге не скажеш?
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Боже мій милосердний! Що тут їй казати? Оце попався! (Голосно.) Що ж маю робити, коли так діло само склалося.
О л е н к а. Чи вже ж я тебе втеряю навіки? Я ж тебе люблю, несамовито люблю, люблю й не соромлюсь говорити перед людьми. Я люблю тебе і вмру за тобою! (Кидається Гострохвостому на шию. Він одпихає її.)
Г о р п и н а К о р н і ї в н а (кидається до Оленки). Безстиднице! Нема тобі сорому перед матір'ю, перед людьми, перед богом! Ти б постидалася праведного сонця, що не зайшло ще й дивиться на тебе.
О л е н к а. Ти мене одпихаєш, Свириде Йвановичу! Я собі смерть заподію. Дай виплакати всі. свої сльози, бо мене сльози душать, давлять, хапають за груди, йдуть у горло, давлять, як гарячий камінь. (Хватається за груди й кричить.) Ой, душить мене гаряче залізо в грудях... Ой!.. Рятуйте!.. ой?.. поможіть... хтось ухопив мене за горло. (Ледве дише.) Ой, умру... мамо! Серце! Рятуйте, бо вмираю! (Падає на землю.)
Всі паничі кидаються до Оленки, виносять на ґанок і садовлять на стільці.
Дружки піддержують її.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а (кидається до дочки). Вбили моє дитя, вбили мою Оленку! Бодай ти була маленькою вмерла, ніж мала терпіти таку напасть од своєї рідні! Серце моє, дитя моє! (Плаче.)
В с і. Ой боже, яке нещастя! Що то з того буде? Що то з того буде?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (плаче). О боже мій милостивий! Десь покарав нас милосердний господь, вже й не знаю за віщо! І хто ж його знав, що в вас було сватання, а не жарти! Якби не Сидір Свиридович, я б зроду не пристала на те сватання. А то Сидір Свиридович носився з Свиридом Йвановичем, як з писаною торбою, доки доносився

читати