Завантажити

справдешня реґбістка, відсторонюючи зі свого шляху ДІАНУ, прямує з коридору до кімнати і гепається на диван, на якому перед тим сиділа хазяйка і дивилась телевізора. Потім, помічаючи на журнальному столику кавник і горня, безцеремонно наливає собі кави, доливає кон’як з пляшки, п’є і закушує печенятками бізе.
ДІАНА, заскочена стрімкою навалою БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, хаотично рухається по квартирі, сідаючи на дивана то з одного, то з іншого боку від БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, і весь час намагається вимкнути телевізора. Однак це їй не вдається, бо БЕЗМИЛЬСЬКА між питтям кави і їдженням тістечок встигає забрати у неї пульт і увімкнути телевізора знову. Під час цієї метушні між ними відбувається така пристрасна розмова.

ДІАНА: — Во-первих, я тобі не Дуся, а Діана, і чоловік мій Гріша таки спить, замучений роботою, він же у мене інженєр сцени, а сцена в тіатрі до ночі крутиться. А во-вторих — хто тобі таку дурню про Діму сказав?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Во-первих, ти мені Дуся, бо я твоєї матері свідєтєльніцею на її свадьбі стовпом стояла, коли твій батько її із задрипанок у хазяйки собі брав, а во-вторих, я не патякало якесь і кажу тільки те, шо віжу сама. А якщо і не віжу, то я в том сильно убеждьонна і мене отбойним молотком не проб’єш!
ДІАНА: — Невже ти сама бачила?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Не то шо бачила, я на собі це ощутила!
ДІАНА: — Ірка, тіхо! Хватить! Шо ти таку глупость кажеш?!.. Менше любовні серіали дивитись треба!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я їх вообше не дивлюсь… Гроші нада дєлать. А їх, ті бабські серіали удень, паралітікам і льготнікам показують. А в мене ж, сама понімаєш, товар рилізації требує… Оце єдінствене увечері, оце січас, як спродала усі сігарєти і водку у підземному переході, рішила пончіка ззісти. А тут твій Діма просто з тролєйбуса із дівицьою на руках на остановку випав. Я тільки й очі вилупила. Ну, канєшно, дівиця бачить, шо твій Діма сопляк!..
ДІАНА: —Телісхворовна, я кажеться, щас, попрошу!.. Гріша ж як почує… Та й мені з утра вже погано! Всю ніч волохаті язики снились… Ой! (Показує, як їй погано.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Та не нада, не нада!.. Кажу, шо віжу… Твій Дімка дівицю упустив, рюмси розвів і на мене од бєзсілія з пончіком кунився!.. Ну, я, конєшно, йому сказала рєзко! Як мать, сказала!.. Шо низзя руки к салідним женщинам прастягать!..
ДІАНА: — Хватить чорт-зна що молоть! А то мене мегрень вже хапа!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Добре, шо тіки він один і хапа.
ДІАНА: — Про кого ти?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Про твого Дімку. Бо тут наїхало ше троє чортів на роліках і отих дошках, його друзяк. І на мене ледве усі троє не кинулись! Я єлє вспіла здризнути і п’ятами накивати.
ДІАНА: — Я так не люблю, коли мене за дурочку мають… Ти б, Ірка, лучче у зєркало вніматєльно подивилась. Як твого тюрбана знять, так геть лиса, як козак Мамай!.. А в мене Дімка може й не смілий, но все ж, слава богу, не сліпий і на старих бабах не помішаний! І тебе без тюрбана не раз бачив!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти нащот старості брось. Стара кобилиця хоч і крекче, а везе. А молоді, сама бачиш, твого Дімку боком обходять, бо робкий.
ДІАНА: — У якому це смислі?..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А в том, шо йому восємнадцять, а він у тебе ше дєвственнік і як голу цицьку бачить, то аж слиня котиться!
ДІАНА: — Всьому своє врем’я… Раньше і до тридцяти терпіли… А мені шось сьогодні жить вже з утра не хочеться! (Лягає на дивана, вмощуючи ноги на бильце, а голову — на коліна БЕЗМИЛЬСЬКІЙ, і стогне.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Терпіли, бо телевізора не було. І нічого до пуття не знали… А тепер у нас свобода вєри, слова і образиванія… Кого хоч можеш із себе сообразить!.. А як не мо’ буть мужиком, пожалуста, любий каприз за твої дєньги тобі чік! (Вимахує рукою, ніби ріже уявним ножем у повітрі.) А він твій синок…

ДІАНА враз перестає стогнати і вкрай здивовано дивиться на Безмильську.

БЕЗМИЛЬСЬКА (продовжує вже трохи обережніше): —…У кампутєрі днями пропада!.. Не глаза вже в його, а гиндікатори!.. Ти знаєш, шо кампутєр – хуже наркотіка. От у нього і болєзнь… Він у тебе случайно від кампутєра не… ето…? (Хотіла щось сказать та передумала.)
ДІАНА: — Господи, Ірка! Шо ти таке верзеш, наче п’яна?! (Схоплюється рвучко, хапається за голову, а тоді у безсиллі падає на дивана.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А нічого такого… У мого сасєда, шо через стіну, кіт біля кампутєра включоного заснув, так на утро полисів, купу наклав і на сусідку кидаться став з вопросами!
ДІАНА: — Ні, ні! Ти шось інше мала увиду! Кажи!.. Кажи шо!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я хотіла сказать, шо він у тебе з замедльоним сексуальним развітієм! І це все од кампутєра!.. Баби йому нада!.. Бо він скоро у тебе забуде, шо треба із штанів витягать, як до вітру іти. Я вже про унівєрсітет і не кажу. Він у його нікада не вступить, бо робкий… Мужчина должен умєть приодолєвать припятствія… А саме перве пріпятствіє для мужчини — це женщина…
ДІАНА (плаче, ледве не в істериці): — Яка ж ти проклятуща, Ірка, зі своєю правдою!.. Була б у тебе корова, то я б її заговорила, шоб вона у тебе здохла!..
БЕЗМИЛЬСЬКА (підтримуючи свою молодшу подругу за плечі, щоб раптом та не знепритомніла і

читати