Завантажити

Мать твою! Можешш дажжэ бить меня!.. Бей! В грудь! Она давно болит!

У спальні знову щось важке падає на підлогу. ДІАНА скрикує і рве на себе двері. БЕЗМИЛЬСЬКА затуляє їй рота рукою, хапає її і тягне з усіх сил з кімнати. Двері до спальні несподівано самі відчиняються і звідти вистромлюється жіноча рука, яка крутить тумблер радіоприймача, що висить на стіні. Радіо голосно: “А сейчас “Хор йодлеров” из Австрии исполнит альпийскую народную песню…” Чути чоловічий фальцет і високі регістри тірольського йодлю.

ДЕРЕҐИЗ (стогне за дверима): — Я же музыка твоей души!.. С неконччэнным!..
ДМИТРО (так само стогне за дверима тільки від переляку): — С-с ч-ч-чем?!..

З дверей вистромлюється рука Дмитра, яка похапцем крутить тумблер у інший бік і радіоприймач замовкає. Двері зачиняються.

ДЕРЕҐИЗ: — …С неоконччэнным… фэльдшерским…
ДМИТРО: — Не надо меня за-за ш-ш… штаны с-снимать!
ДЕРЕҐИЗ: — Котик, прыдется! Детства в штанах лишшить нэвазможжно!

Двері відчиняються і у їхньому отворі видно Дмитра, який широко розставив ноги і вчепився за свої штани руками. Собою він затуляє від глядачів жінку, яка встромляє йому між ніг оголену коротку опасисту ніжку і крутить нею, немов у танці.

ДМИТРО: — Не надо меня ни-ничего лишать!

Раптом мадам ДЕРЕҐИЗ, яку усе ще за ДМИТРОМ важко розгледіти, хапає хлопця за шию і заплигує йому колінами на плечі.

ДМИТРО (несамовито): — Отпустите меня, мне б-больно!
ДЕРЕҐИЗ: — Глупый дураччок! Я жэ твой прыступ счастья!

ДМИТРО не витримує тягара і падає на спину, тримаючи у руках розстебнуті штани. Через його голову перекидом перекочується коротконога, присадкувата мадам ДЕРЕҐИЗ зі справді чималим бюстом, голими пухкенькими литками і у короткому зеленому халатику хірургеси, напнутому на голе тіло. Після переверту вона по-спортивному приходить на ноги. При цьому з її обличчя злітає марлева маска з намальованими на ній червоними губами, а на чолі зсовується набік дзеркальце отоларинголога. Вона поправляє маску і з важким грудним зиком починає ганятися по вітальні за ДМИТРОМ, який ледве встигає підвестися.

ДЕРЕҐИЗ (весело і з завзяттям): —Ух ты, как нэобыччно!.. Какой шшустрый пацциэнт попался! Я вся трыпещщу в прэдччувствии грубого вмешательства!

Вона раптом зупиняється перед ДМИТРОМ, повертаючись до глядачевої зали спиною, при цьому на халаті добре видно оранжекий напис: «Власність шпиталю Добрих Самаритян», і рвучко розкриває перед хлопцем поли хірургічного халата.

ДМИТРО (волає): — А-а-а! (Ледве не плачучи.) Я сейчас родителей позову!
ДЕРЕҐИЗ: — А-а-а! (Передражнюючи ДМИТРА.) Божжэ мой! Так ты еще совсем рэбенок?!.. Иди ко мне, цыпачка! Я давно такого нэ испытывала!

ДМИТРО знову забігає до спальні. ДЕРЕҐИЗ кидається за ним. До вітальні, скрадаючись, повертаэться БЕЗМИЛЬСЬКА. Шум і крики у спальні викликають у неї і тривогу і задоволення одночасно.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Пріятно, коли за дєло береться прохвесіонал! Дуся вернеться через час, а тут уже все в ажурі… (Підслуховує, підходячи до дверей у спальню. Пирскає від сміху у кулак.) Гріша б це як побачив, той би вообше… Які там сто пятьдесят доларов, він і копійки б не дав... Ми з ним про таке не договарувались... Да! Пада культура обслуживання! Хотя мадам Дереґиз — ето канєшно запредєльний случа?й! Треба буде з неї свій процент успіть злупить! Ну, а єслі вже й вона Дімку не возьме, тода… (Двері зі спальні хтось намагається відчинити зсередини. БЕЗМИЛЬСЬКА кидається і налягає на них усім тілом.) Хорошо, шо Гріша сьоодні спеціаліст по хвуршетах, хврачний незнакомець! Він поки кілограм чорної ікри зі столів на прийомах у карман не нашкребе, додому вообше не вернеться! От же ж і проноза! А сам же був миршавий, прищавий, волам хвости на колгоспному дворі крутив! А тепер грахвом у храці задєлався!.. Костюмів із тіатральной костюмерной накрав! Якийсь орден на барахолці купив! І тепер перед ним усі двері самі навстіж одкриваються! Маладец! Бізнесмен с хвантазієй!.. Не то шо ці нові рускиє… (Зі спальні чути вереск захоплення ДЕРЕҐИЗ, схожий на спів: “Гу-гу! Угу!”) Туалєт общественний приватізірують, бабку на дверях з рулоном бомаги посадовлять і напишуть: “Вход — пятьдесят копеек”. Разі ж це бізнес?! Це просто яке-то втіраніє очок!

Двері до спальні наохляп різко розчиняються, вдаряючи БЕЗМИЛЬСЬКУ по лобі і відкидаючи її убік на підлогу. ДМИТРО вбігає зі спущеними штаньми і, підхоплюючи їх на бігу, кричить.

ДМИТРО: — Помогите! Помогите кто-нибудь!!!

Дмитро, не помічаючи відкинутої дверима БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, роззираючись і розуміючи, що не втече, ховається за ті ж самі двері спальні. Слідом за ним до вітальні влітає шалена мадам Дереґиз. Вона наштовхується на БЕЗМИЛЬСЬКУ, що якраз підводиться з підлоги, знову повертається до глядачевої зали спиною і, думаючи що перед нею ДМИТРО, кричить: «Мальчик, бэри мэня!», при цьому рвучко розчепірює хірургічного халатика, показуючи БЕЗМИЛЬСЬКІЙ усе своє нутро. БЕЗМИЛЬСЬКА від побаченого викочує на лоба очі і несамовито голосить, немов за покійником. ДЕРЕҐИЗ, угледівши

читати