Завантажити

нього серце оживає - пий!
Хоч палить, як вогонь, зате турботи,
Немов жива вода, змиває - пий!



59
Не знаєм істини - то й що ж Хіба сердезі
Отак і мучитись, немов на гострім лезі
Тримайся келиха, не випускай із рук -
I добре житимем, не п'яні й не тверезі.



60
Хвилину радості в турботах не губи,
На порох не стирай під жорнами журби!
Немає жодного, хто б угадав майбутнє.
Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!



61
Фортуні попелу на голову насип,
З місяцевидою гуляй і пий! Звели б
Тебе давно у гроб думки, якби піддався.
Нікого не вернув землі холодний глиб!



62
Хіба у всесвіті найкращий твір - не ми
В очах у розуму зіниця й зір - не ми
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,- це ми.



63
Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,
З тюльпановидими, веселими впивайся.
Впивайся, та не так, щоб дивувались люди
Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.



64
Дні весело збувай свіжіша від тюльпана,
Хай дівчина тобі всміхається кохана!
Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірве
Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!



65
Як гарно на квітках - росинки прохолодні,
I дівчина в квітках. Ну що ж напередодні
Було усякого - про те тепер не згадуй,
Все, що було, забудь найкращий день - сьогодні.



66
Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.
Живу без випивки - чи виживу, хто зна
Та найдивніше те, що від ції хвороби
Немає й засобу, крім доброго вина.



67
Страшним потоком кров тече у мене з серця,
У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.
Кривавим жолобом зробилась кожна вія!
А вії опущу - новий потоп почнеться.



68
Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,
То як же здійснити мені мої бажання
Коли усе, що хоче Бог,- високе й чисте,
То, значить, грішні і брудні мої бажання!



69
Ті, що освіти та знання надбали,
Що світочем наук для нас палали,
Не здужали із тьми цієї вийти
Сказали баєчку - і в сон запали.



70
Хто землю цю створив, ким небеса підперті,
Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,
О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,
У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!



71
Свого майбутнього ніхто не прозирне.
Навіщо й думати про те, що неясне
I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),
Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.



72
Ковтає крапельку розбурхана ріка,
На землю падає пилиночка легка.
А як же ти живеш Хіба не так зникаєш,
Як та дрібнесенька у вихорі мошка



73
Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги,
Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги.
З похмілля гинучи, я знову буду пити
Й минати з милою мечеті й синагоги!



74
Журитись завтрашнім, о друже мій, не слід
Вважай за знахідку скороминущий світ.
Ми завтра кинемо шинок цей і пристанем
До товариства тих, кому сім тисяч літ.



75
Хто в найтаємніше спроможний зазирнути,
Той не шукає втіх і не боїться скрути
Якщо добро і зло - минущі, то байдуже,
Слабим чи лікарем тобі судилось бути.



76
Ти був краплиною, тією, що назовні
Огненні спалахи виштовхують любовні.
День проживеш, а там... розвіє вітер прах твій!
Тож майся весело і випивай уповні!



77
У мірочці вина топлю свою досаду,
Побіля келиха, як багатир, засяду.
З умом і вірою розлуку взявши тричі,
Весілля справлю я з дочкою винограду.



78
Цей караван життя - предивна річ
Так мало у ньому щасливих стріч!
Ей, чашнику, про судний день не думай!
Лий, лий вино, бо пропадає ніч!



79
Весь вік про гурій пишновидих снитиму,
Щодня вино - лози дарунок - питиму.
Хай Бог пошле тобі покуту, кажуть...
Хай шле, дарма, а я своє робитиму!



80
Вже сонце свій аркан метнуло ввись - і от
У келих Кай-Хосров укинув свій клейнод.
Пий, не міркуючи, бо всіх пора світання
Коханки голосом зове до насолод!



81
Ми більш працюємо, ніж муфтій-горлодер;
I в п'яних менше в нас у голові химер
Ми точим кров лози, а він людської прагне -
Нехай же судить сам, хто гірший кровожер!



82
Ці чвари, підступи, нікчемне сум'яття...
Доволі, чашнику, недоброго пиття!
Доволі! Хочу я, щоб вилився на землю,
Як решта з келиха, цей залишок життя!



83
Душа моя болить, я думаю про друга,
А в друга милого на серці інша туга.
Навіщо ж гойнії тепер шукати ліки,
Коли вже й лікаря перемогла недуга



84
Що перед чаркою імперія Ковуса,
Кубадів гордий трон, ясні клейноди Туса
Зітхання вранішнє з грудей коханця краще
За молитви того, кого страшить спокуса.



85
Прожити сімдесят - і з думки викинь! Хай
Тобою править хміль - тут тільки п'яним рай!
Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,
Ти глечика з вином із рук не випускай!



86
Нас переслідує Недоля навісна.
Присядемо ж удвох та вип'ємо вина!
Ми добре знаємо, що на прощання й краплі
Води звичайної нам не пошле вона.



87
Хоч землю я пройшов і в мандрах натомився,
Але від того світ на краще не змінився.
Я радий і тому, що на шляху

читати