Завантажити

і вже печаль забута.
На молодій траві пий з молодими, поки
I над тобою теж зазеленіє рута.



235
Покинь вагатися, обряди занедбай,
Навчись ділитися, не берегти свій пай!
На душу іншого й на грунт не важся! Той світ
Беру на себе я, а ти вино давай!



236
Мені щовечора тривога серце крає,
На груди перел дощ з очей моїх спадає.
Коновку голови журба вином не сповнить,
Бо що схиляється, те повним не буває.



237
Мене єретиком ти охрестив, спідлоба
На мене зиркаєш, в очах у тебе злоба.
Я добре знаю й сам, що правий ти... Та тільки
Подумай чи тобі судить мене подоба



238
До тебе дух прийшов, якому чуждий прах
Нечистої землі. Йому ти попервах
Дай доброго вина, щоб покріпився гість
I потім вимовив «Щасти тобі Аллах!»



239
Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.
Без чистого вина ми тільки гаєм час!
Ми тут милуємось на зілля, що зростає...
Хто ж бачитиме те, що виросте із нас



240
Чому оплакуєш майбутні недогоди,
Даремно завдаєш душі і серцю шкоди
Втішайся світом цим, бо створено його
Без тебе, друже мій, і без твоєї згоди!



241
Якби Творцем я був, я б ці коловоротні
Мінливі небеса у світові безодні
Повергнув без жалю й такі створив, щоб завжди
Могли сповнятися бажання благородні.



242
О мудрий, подивись, як дітлахів громада
Дорожню куряву трусить під ноги рада!
Скажи, щоб стереглись топтать її то прах
Очей Парвізових і мозку Кай-Кубада.



243
Я п'ю щодня вино - і все здається мало;
Я хочу, щоб кругом усе співало й грало.
Коли зберуть мій прах і зліплять глек із нього,
Я хочу, щоб вино в ньому не вибувало.



244
Оскільки мудрому наш вік ціни не знає,
Усі плоди його недоум пожинає.
Неси ж мені того, що розум відбирає,-
I може, й нас тоді цей вік не занедбає!



245
Юсуфом нареклась троянда у садочку,
Вказавши на свою барвисту оторочку.
«Що ж, покажи тоді його прикмету в себе!»
«Глянь,- каже,- на мою розтерзану сорочку!»



246
З вином і милою в руїнах жить, не знати
Надії на той світ, ані страху відплати!
Від чотирьох стихій звільнившись, віддали ми
В заставу за вино і душу, й тіло, й шати!



247
Усе, що в світі є, пуста мана.
Той не аріф, кому це новина.
Звільнись од мудрувань, присядь із нами,
Веселим будь і не цурайсь вина!

Мудрець.



248
З істоти нашої ти чудо-всесвіт вилив.
Ми помилялися, де сам ти нас обмилив.
Я кращим, аніж є, зробитися не можу,
Бо ти таким мене в своєму тиглі вилив.



249
Я б за старе вино не взяв нову державу!
Воно єдине путь тобі покаже праву.
Цей жбан - коштовніший за царство Ферідуна,
А черепок його - за Кай-Хосрова славу!



250
Чи знаєте, чому, як тьма тікає пріч,
Звучить невесело ранковий півня клич
У Дзеркалі зорі він бачить, як даремно
Минає ще одна неповоротна ніч.



251
Серед невігласів, упевнених, що путь
Знання правдивого лиш їм відкрита, будь
Ослом, як і вони, бо довговухі судді
Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.



252
Цей глек, як і мене, колись любов проймала,
В кайдани кучерів розкішних завдавала.
Ця ручка, що її ти бачиш біля шийки,-
Рука, що дівчину за шию обіймала.



253
Я прагну свіжості рожевоюних щік,
Томлюсь, побачивши лози прозорий сік,
В усьому сущому волію частку мати,
До того, як у прах я повернусь навік.



254
Хайяме, ти хмільний щодня бредеш - радій же!
З місяцевидою ти річ ведеш - радій же!
Все, що на світі є, спадає в небуття!
Ти міг би прахом буть, а ти живеш - радій же!



255
Пий, поки сила є, душею не болій!
Не згадуй давнього, відмовся від надій!
Із цього захистку хвилинного в дорогу
Й зерна ячмінного не візьме багатій!



256
Хай буде радістю тобі хвилина кожна!
На трон утіхи сядь! Навіщо ця побожна
Данина Небові - гріхи й покути Треба
Од світу брати все, що тільки взяти можна!



257
Я спав - і от мудрець мені у сні прорік
«Немає радощів для заспаних повік!
Соннивче, ти забув, що сон - подоба смерті
Збудись, бо прийде час - і ти заснеш навік!»



258
Чи й далі житимеш серед турботи й нуди,
Добро стягаючи, щоб вік прожить, як люди
Наповни келиха! Хто зна, чи встигнеш знову
Повітря видихнуть, що увібрав у груди



259
Творець, благослови мене добром твоїм,
Щоб я не дякував за той кусок, що їм,
Дурному й підлому! Щоб був я завжди п'яний,
Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!



260
Тюльпани та троянди пурпурові -
Тим пурпурові, що зросли із крові
Мужів великих. А ота фіалка
Із ока дівчини зросла в діброві.



261
Як тільки ранок прожене пітьму,
Я знову келих із вином візьму.
Відомо, що в вині є гіркота...
Це значить істина сама в ньому.



262
Душі жалобного не накидай убрання,
Із книги радості не припиняй читання,
Пий келихом вино, сповняй свої бажання,
Бо може статися, що мить оця - остання.



263
На Долю нетривку не покладай надій
I Часу гострий меч розпізнавати вмій!
Халву, що покладе тобі Фортуна в

читати