Завантажити

Нічогенький дідок, у бейсболцi, сандаліях зi шкарпетками «від Кардена», у тенісці квітчастiй та линялих шортах до колін — ну, знаєте, як американці ходять? Це він, виходить, вже другий день у Києві. Сімейний переказ сповiщає, що десь тут залишилась його непутяща далека сестра, яка вийшла заміж за гоя, що загинув дурною смертю. Вiдтак вирішивши відвідати далекий Київ, де дядько не був уже років двадцять, всупереч родині він наважився розшукати непутящу сестру Фейгу і зробити їй величезну, за українськими мірками, матеріальну допомогу у розмірі двадцяти доларів! Меле він, отже, усю цю ахінею і тримає свої двадцять баксiв у руці. Без конверта, по-простецьки отак.
Мама Феня вислухала його спокійно, а потім і каже: «Ну, що ж це ми на порозі стоїмо? Пішли на кухню хоча б…» Тільки тут п’ятиюрiдний дядечко спитати здогадався: а хто цей молодий чоловiк, що з нами? Та коли він довідався, що це син непутящої Фейги (а я ж у робочому костюмі, навіть із краваткою, незважаючи на спеку), i коли до того ж мамеле відкрила холодильника й виставила відтіля відмінне частування… Коротше, отут американський дядечко остаточно скиснув, згріб зі столу свою двадцятку і розчаровано констатував: бреше сімейний переказ, і зовсім не бiдує ця Фейга, тому що й у самому Нью-Йорку таких страв не знайти! З тим і пішов собi.
* * *
А от тепер скажіть по совісті: маю я право сьогодні напитися чи ні?!

Київ, березень-квітень 2003 р.
1


18

читати