Завантажити

і майбутнє.
Те, що сказав Єзекіїль, для тогочасної єврейської культури, у рамках якої це було сказано, було дещо революційним способом мислення, дещо бридким і гидотним. Ступінь бридкости й гидоти у видінні пророка нам дещо складно зрозуміти. Євреї дотримувалися суворих правил Мойсеєвого закону, який зокрема говорив, що будь-яка людина, яка доторкнеться до будь-якого мертвого тіла, опоганює себе і підлягає очищенню за ритуалами Закону. Перебувати поруч із сухими костями – це означало перебувати для Єзекіїля, хай навіть у видінні, в потенційній небезпеці опоганитися від доторку до них. Власне звичка ховати людей у землі і походить від цієї небезпідставної боязні – не знаючи того, випадково опоганитися від доторку до мертвого тіла. А тут пророк – посеред цілої долини костей. Те, що він тоді бачив і відчував, як і велич моменту, безумовно виглядали для нього як грандіозна таємниця, суть якої пояснити міг справді Один лиш Бог.
Єзекіїль, почувши Божі слова, а ще більше відчувши Бога, збагнув, що відбулося – відбулося щось грандіозне, він почув якусь надзвичайно нову і нечувану досі в Ізраїлі новину – Бог раптом звіщав, що сухі мертві кості, позбавлені Його духа життя, оживуть, обростуть жилами, і шкірою, більше того – і велетенська долина костей, осягнути яку не могло єство Єзекіїля, оживе, - і оживуть не просто кості, а «ви», тобто люди.
Біблія – точна книга, в якій Бог користується майже сучасним науковим способом мислення й узагальнення (хоч і не термінологією). Це лише зараз, наприкінці ХХ - початку ХХІ сторіччя вчені достеменно встановили, провівши тисячі дослідів й десятки тисяч спостережень: на цій планеті, походження якої дослідним шляхом вони встановити не в змозі, все життя побудовано на воді. Є вода – є життя, нема води – нема і теоретичної можливості для життя. Н2О – хімічна основа абсолютно всякого життєвого процесу. Тому не випадково, що окрім значення води для жвих організмів у нинішньому віці й нинішньому житті, Священне Писання використовує поняття «води» і для опису життєвої сили всіх майбутніх поколінь, і більше того – при описі дороги у вічність.
У 4-му розділі Євангелії від Івана розповідається як Ісус під час Свого земного служіння проходив Самарією. Коли біля колодязя юдей Ісус зустрів самарянку, це було за тогочасними звичаями рівноцінне ситуації, яку пережив Єзекіїль, оглядаючи поле костей, - зустріта самарянка, метиска, представниця народу, який поклонявся Богові не так як належить, а так як «православна» Україна зараз – за звичкою і традицієєю, представниця нації, яка з юдеями не була у вельми дружніх стосунках (в іншому місці Священного Письма говориться, що Ісуса одного разу самаряни навіть не пропустили йти своєю територією, бо він мав вигляд паломника, що прямував до Єрусалиму), самарянка – це була мертва суха кістка. Тому здивуванню учнів, яких Христос послав за їжею, коли вони вернулися, не було меж: Ісус...навіть розмовляв з тією жінкою (читай «сухою кісткою»). Однак, ледве наблизившись, вони могли побачити і відчути приблизно те саме, що відчув пророк Єзекіїль, коли бачив долину сухих кісток і чув, ЩО говорить Бог. О, апостоли могли відчути тієї самої миті, коли дізналися про зміст розмови Спаса з самарянкою: тепер буде все нове, тепер ніколи не буде так, як раніше – тепер Бог переглядає Свій заповіт, Своє майбуття - о, тепер ці сухї кості оживуть!
Те, що сказав Ісус самарянці, було таким простим і водночас таким таємничим і незбагненним, і – всі відчули це – разом із тим таким сильним і невідворотним у своїй силі! «Кожен, хто воду цю п`є, буде прагнути знову. – промовив Спас, і справді: кожен із вас знає, попивши, ми завжди прагнемо Н2О, без поповнення запасів у наших тілах життя неможливе. – А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне». Хоч і метафорично, в цьому місці Священного Письма Спас розповів про механізм того, як «кості» з книги Єзекіїля – кості кожного чоловіка і кожної жінки на цій землі – оживуть. Ісус говорив про вічне життя, Бог знову говрив про відновлення заповіту із Ним – тепер уже Він говорив, що заповіт Він відновить із усіма людьми, - починаючи з цієї самарянки.
Іван, автор Євангелії, в якій описана історія про джерело вічного життя, був наймолодшим з-поміж апостолів Спаса. Однак коли він, як колись Єзекіїль, записував Божі слова (відомі нам як Апокаліпса або Одкровення Іванове) закутий в кайдани на острові Патмос, Іван був уже не такий швидконогий, як колись, в юності, коли він першим прибіг до гробу Господнього й побачив там порожні пелени, в які ще вчора, намастивши 45-ма кілограмами пахощів, дбайливо спеленали розтерзаного римлянами Ісуса. Тепер, тут, на Патмосі, шалене сонце Середземномор`я ніби наковольню розпікало черепи, волога вчувалася лише коли дув вітер із моря. Однак саме тут пророк побачив найголовніші в своєму житті видіння – видіння літер останніх слів, промовлених Богом до спраглого слова Правди людства – Одкровення... Іван побачив

читати