Завантажити

фараоном – Бог знову зміцняв віру Аврама перед далекою дорогою все до того ж Кнаану, вразивши ближніх фараона – може, для когось тоді й був вибір, вірити в Бога чи ні, але не для Аврама. Цього разу Аврам вирішив-було не вертатись до Кнаану напряму – він пішов до Негеву, південніш. Але вийшло знов не по-людському, але по-Божому – Бог так сильно благословив худобою і Аврама, і його племінника, що Аврам зрештою мав осісти в... Кнаані-таки.
Багато води спливло відтоді. І ось одного дня в Кнаані (коли на Аврама напав особливий розпач через вперту відсутність власного потомства) Сам Господь вивів Аврама надвір і сказав: «Подивися на небо, та зорі злічи, коли тільки потрапиш ти їх полічити!... Таким буде потомство твоє!» Аврам також зробив паузу, та, як і кожен із нас, хто сьогодні ввечорі ще раз погляне на величне небо, на якому квітнуть самоцвіти тих самих світил, що бачив тоді й Авраам, полічити зорі не зміг. І тоді Авраам нарешті повірив Богу. Але, що в тій ситуації здається найнезбагненнішим, найціннішим, найрадіснішим, так це те, що Господь не поставивсь до цього як лишень до одного з банальних фактів, Господь зарахував це Авраму як праведність. Це притому, що людина, яка повірила тоді Богу, нічим не відрізнялася від кожного з нас. Але найдивовижніше на цьому шляху, нашій дорозі в Кнаан, навіть не це. А те, що тепер, як і під час найпершого на землі прецеденту, скільки б не мучили нас сумніви щодо нашої грішної природи, щодо життя, яке не можна виправити, чи вчинків, яких не можна повернути назад, твоя і моя віра в Бога завжди зараховується як праведність. Бог послав до нас Друга, Ісуса Христа, який виміняв Свою праведність на наші гріхи на хресті Голготи, і відтоді кожен, хто повірив (довірився всім своїм єством) Сину Божому, має надію: твоя дорога в Небесний Кнаан, де Господь приготував нам помешкання краще, ніж дороги, якими ми блукаємо в цьому світі, тільки почалася. Хоч, як і Аврам та Сарай (вони і навіть їхні імена по вірі змінилися – вони стали по вічній дорозі в Кнаан Авраамом («батько багатьох народів») та Саррою («вельможа, цариця»), чоловік і жінка сьогодні не відають достеменно, де той Кнаан Небес, де те вічне життя й благословіння, я вперто вірю: приклавши зусилля, ми, любі друзі, неодмінно дістанемося Небесного Ханаану.

Агар
Ктура, Кетура, Катура – так по-різному можна сказати про Гагар чи Агар, прародительницю нинішніх арабів, матір усіх мусульман, починаючи з Ізмаїла та Мухамеда. Благословена Богом за найвищу праведність, за боговгодні вчинки, подібні курінню фіміаму для Нього. Одначе життя жінки, яка першою народила нащадка батькові всіх народів Авраму, далеко не завжди було таким безхмарним та гармонійним, яким виглядає тепер висока мораль і низький ступінь розбещеності на вулицях мусульманських країн. Уся колізія в історії Гагари починається з її походження. Ми звикли уявляти Гагар, як бідолашну вагітну жінку, з якої, мовби з попелюшки, знущається законна супруга Аврама, батька всілякої віри на землі, Гагар, яка врешті змушена тікати світ за очі з-під гніту Сарай, розлюченої і невдоволеної поведінкою зухвалої служанки. Ангол Господній знайшов чи не першу лідерку всіх феміністок (яка, втім, стала якраз взірцем послуху у багатьох народів) аж біля джерела води на пустині. І на це місце зі Священного Писання я б рекомендував звернути особливу увагу. Згідно з усними переданнями іудеїв, Гагар – не проста служанка, а дочка самого фараона. Вірна служительниця культам інших богів, щодо чого немає прямих пояснень та безпосередніх посилань у Бібілії, благословенна («кторет») якраз і передовсім тому, що, бувши донькою царя найпотужнішого багато сторіч поспіль царства, знайшла в собі сили не тільки для того, щоб впокоритися і стати вірною слугою Сарай, а й тому, що шанувала Аврамову віру в Бога. Глум долі над Гагар полягає в тому, що любила вона цього Бога швидше через страх та наказ батька – фараон з перелюку через порази, які наклав на нього Господь, не тільки вмить ока зробив з Аврама чи не найбільшого «олігарха» тогочасся, віддавши йому найкращу худобу, а й віддав патріархові свою любу доньку Гагар, вважаючи, щоб краще вона була служницею у людини, за якою стоїть Такий Сильний Бог, аніж царицею якого б то не було з царств.
Отож Ангол Господній застав змарнілу Гагар біля джерела на дорозі до Шур – а ця місцина лежить на шляху до рідного Єгипту. Вся в сльозах, Гагар ймовірно лежала на землі і кликала невідь кого, благаючи, щоб їй щось допомогло якось дістатися до такої любої, а головне - зрозумілої, її серцю батьківщини. Тут, біля цілющого джерела води, очі благословенної Господом Кетури прозріли, тут, коли всевідаючий Ангол запитав її напряму, вона не збрехала і відповіла, що чинить – втікає від Сарай, читай від своєї долі. «Вернися до своєї пані, - і терпи під руками її!» - таким був вирок (тут Катура здогадалася, що як би вона не прожила в разі теперішнього повернення до Єгипту, це справді вже буде життя без Великого Бога, а таке життя позбавлене сенсу навіть в очах тих, хто Бога не знає і

читати