Завантажити

не розуміє). Але воздаяння буде відповідне сьогоднішнім мукам на землі: «Сильно розмножу потомство твоє, і через безліч буде воно незліченне».
Ктура-Гагара, почувши як Ангол звернувся до неї вже вчетверте за цей посушливий день, була дуже, дуже втішена. Вона навіть розкаялася в тому, що нещодавно так нахабно насмілилася легковажити Сарай – свою господиню і подругу. Слово про те, що буде її майбутній син з таким гарним, окличним, протинаючим тисячоліття іменем Ішмаель («Бог почує!») не менше, ніж у пізнішому часі серця Єлисавети, матері останнього з Божих пророків Івана Хрестителя, та Марії, матері Спаса, зігріло і Ктурине серце. Дівчина ще раз торкнулася свого чрева й усміхнулася – звідси вийде не один син, а цілі народи – а це слава, гідна єгиптянина (о, це була лише перша колізія, пов`язана з єгиптянами)! Дівчина звелася на ноги й швидким і впевненим кроком вирушила додому, але не в Єгипет. Її очі світились: вона пізнала нарешті одну з найважливіших рис Великого Бога Аврама – Він Бог люблячий і Бог милостивий. Тепер, коли ти побачиш вигнану з свого помешкання жінку, мимохідь губи простогнуть: «О, вона, ця вічна вигнанниця Гагар!» Вона не забуде цього Бога ніколи і вклониться тепер йому вже не з відчуття одного лишень страху. Цей Бог бачить людину на кожному місці. Ця місцина віднині й аж до миті, коли люди почнуть плутати її з іншими, носитиме назву Беер-Лахай-Рої – Джерело Живого, Хто бачить мене. Через багато літ потому Ісус, попросивши напитись, запропонує воду вічного життя в схожій місцині – в Самарії, по дорозі в Єгипет рабства душі, викривленої людськими традиціями. Гагар же обрала іншу воду - воду помсти, міну з уповільненою дією. Але кмітлива єгиптянка приблизно правильно зрозуміла ситуацію: і ложе Аврама, і Ішмаель, і ще шість родоначальників різних народів, які народить вона пристаркуватому вже Аврагамові – це максимум її віри, віри в фізичне сьогодні, а не в вічне завтра. І на більше годі було розраховувати. Агар повернулася до своєї господині Сарай, народила другого сина Авраму (перший помер під час попередньої вагітності через знущання від Сарай) і, дочекавшись старості, пережила обох своїх господарів. А історія Катури не закінчилася: вона триває і досі, матеріально. Коли в Мецці схиляються тисячі мусульман під монотонний заспів мули, – це лунає нечутний видимий мотив з історії вічного суперництва (і спроби полюбити одна одну) Сарай і Гагари.

Рагаба
Вони йшли, веселі. Сьогоднішня радість не була подібною до жодних. Здавалося, серце саме безпричинно вискакує з грудей, - і все через оте велетенське винограддне гроно, яке ізраїлеві сини ледве витяли в тій землі, що щойно її розвідали. Гроно несли Калеб і Гозея (Йозея) Нуненко, інші десять, понуріші виглядом, тягнули додому гранати та фіги. Час від часу вони позирали на невміру веселих в чужій і такій небезпечній землі Єгошую та Калева, обдумуючи, як би його краще збрехати Мойсею про те, що цю землю неможливо завоювати людськими зусиллями. Рехоба й Ешкол з його неймовірним врожаєм залишились позаду, немовби дратуючи сумління. Про те, яка благословенна земля, яку тепер вони залишають, і в яку ці десять більш ніколи не ввійдуть, нагадувало тепер лише величне гроно на жердині, яке, як переможний прапор, несли попереду оті двоє лобуряк.
...Рагаба бачила на своєму короткому, але солодкім віку, дуже багатьох. Серед її клієнтів були такі, яких упору назвати справжніми велетнями. Та коли в її помешкання, відкинувши полу вкривала ввійшли ці двоє, вона одразу відчула, що зволікати не слід. Слух про те, що двоє потаємних відвідувачів вчора заночували в тій із оселей Єрихону, куди стежку знав не один ханаанянин, одразу досягнули царевих вух. Посланці Єгошуї Нуненка не віщували доброго мешканцям землі, де тече молоко і мед. І цар вирішив діяти швидко. Посланці від нього пройшли в оселю Рагаби без стуку. Здається, більш розв`язної поведінки в молодиці, яка не знала ні мужа, ні, напевно вже, навряд чи пізнає і радість материнства, годі було очікувати. Як завжди, і навіть набагато заманливіш і солодше ніж зазвичай красуня-Рахав наче промуркотіла своїм суржиком: «Се так, приходило до мене двох, та я не знала, звідкі вони. А як засовувано ввечері потемки двері, так вони й пійшли собі. Куди сї люде пійшли, не знаю; однакже наздоганяйте їх швидко, так певно наздоженете!» Посланців царевих як собака язиком злизала. Обидва вивідувачі принишкли на покрівлі, в снопах льону. Коли Рагаба прийшла до них перш ніж ті покладалися спати, навіть в сутінках було видко, яке пополотніле у неї обличчя – від минулих пустощів не лишилося й сліду. Правда була в тому, що ця дівчина ще ніколи не була такою безпомічною, сумирною, безвольною і готовою абияк, і то найліпше, прислужити – навіть у найпалкіші з своїх блудних ночей (о, як тільки вона любила раніш блудити!) все її єство не охоплював такий полум`яний вогонь впереміжку з жахом. «...Ми чували про те, як Господь висушив воду в Червоному морі перед вами, як ійшли ви з Египту...», - продовжила сухим і грудним голосом

читати