Завантажити

i, набравши кiлька пригорщiв, змочив чоло й напився. Добра була вода з Днiпра. У нього враз нiби додалося сил.
 
6
 
Тiєї ж ночi перед свiтанком до Києва примчав гонець. Вiн захитався i мало не впав, коли скочив з коня бiля ворiт, але його взяли пiд руки сторожi. Коли ж сторожi запалили вогонь i поглянули на обличчя гiнця, вони жахнулись. Це був їхнiй княжий дружинник Коста, але на нього страшно було дивитись - чоло вiд скронi до скронi перетинала рана, очi глибоко запали, уста пересохли.
- До князя... Святослава! - прохрипiв вiн. Коли через короткий час князь Святослав прокинувся i швидко вийшов, Коста стояв бiля ганку.
- Чолом, княже! - сказав Коста.
- Це ти, Косто?
- Я, княже!
- Чи можеш говорити?
- Можу, княже!
- Тодi говори!
Вони стояли вдвох. Сторожа, яка привела Косту, повернулась до ворiт. У тишi на Горi чути було, як завмирають удалинi їхнi кроки. На схiд вiд стiни города полотнiло небо, срiблястий вiдсвiт уже лився навкруг, князь бачив блiде обличчя Кости, рану на чолi, заплющенi очi.
- Я їхав багато днiв й ночей, княже. Кiнь падав за конем... На Днiпрi мене захопили печенiги... У полi були половцi.., ранили мене, княже. I от я тут... Київ... Адже це Київ...
- Це Київ, Косто. Говори далi.
- Воєвода Свенелд сказав, що болгарськi боляри iдуть разом з ромеями, а зрада є i в нас. Уже багато городiв залишили, стоїмо тiльки в Переяславцi. Там дуже важко, iде брань велика, там ждуть тебе, княже!
Коста хитнувся на ногах. Все бiльше виднiшало. Князь Святослав бачив, що очi в Кости зовсiм склепились. Вiн пiдтримав його руками, пiднявся на ганок, ступив у сiни. I, ведучи дружинника, князь вiдчув, що той спить. Ледве вiн одпустив руку, як Коста поточився до землi, сiв, спираючись обома руками, лiг. Так пiд стiною в сiнях вiн i спав.
Князь Святослав вийшов на ганок, став на сходах. Навкруг повзли сiрi нитки свiтанку. На тлi голубого неба на сходi темнiла стiна з вежами, високо над нею палахкотiла денниця, скрiзь на Горi вже окреслювались хороми, терема.
Десь близько на дворi пронизливо заспiвав когут. Одразу ж забили крилами й вiдповiли йому когути в iнших дворах, озвалися за ворiтьми - в передграддi, на Подолi.
Надходив ранок, останнiй ранок Святослава в Києвi.
 
РОЗДIЛ ВОСЬМИЙ
 
1
 
Ще в Києвi, намовляючи князя Святослава до походу в Болгарiю, i пiзнiше, дiставши вiд нього згоду, василiк iмператора ромеїв Калокiр почував себе гордо, був певен, що увiйшов у довiр'я до Святослава.
Василiк вважав, що обидва вони дiють чесно i кожен має вигоди: Калокiр розповiв Святославу про намiри iмператора Никифора, що послав його своєю довiреною особою i передає йому грецьке золото, князь Святослав знає тепер потайнi намiри iмператора i має їхнє золото...
Калокiровi здавалось, що вони домовились з київським князем про все й тепер кожному з них лишається зробити тiльки те, що було замислено: князь Святослав збирає своє вiйсько, iде в Болгарiю, виходить до стiни Юстинiана й загрожує Никифору. Калокiру ж? О, хитрому василiку це питання не завдало трудiв. Якщо князь Святослав стане перед Константинополем, Никифор мусить умерти, а вiн - василiк i патрикiй - хiба не годен бути iмператором ромеїв?
Василiк Калокiр уявляв i те, що має статись пiсля цього, - втiм, думав про це вже не василiк, а майбутнiй iмператор Вiзантiї: вiн сяде на Соломоновому тронi, всюди посадить своїх людей, утвердить межi iмперiї, щедро заплатить князевi Святославу - сто, двiстi, триста кентинарiїв, вiн дасть невелику дань i болгарам - навiщо йому сваритись з сусiдами?
Далi ж, - майбутнiй iмператор думав i про те, - вiн збере в скарбницi iмперiї багато, дуже багато золота, вiн скличе велике вiйсько, яке охоронятиме iмперiю та її iмператора, вiн, напевне, вiдмовиться платити болгарам дань, бо за що платити дань цьому грубому, варварському народовi? Iмператор Калокiр стане на Дунаї, вийде в Понт, дiйде до Клiматiв, де його батько, як i ранiше, буде протевоном i вже матиме до того часу численне вiйсько...
Про те, що ж буде пiсля цього, майбутнiй iмператор Калокiр боявся думати. Але подiбнi думки настирливо лiзли йому в голову, i якщо не наяву, то в снах вiн бачив, як колишуться знамена iмперiї над легiонами, що стоять на берегах Понта Евксiнського, важким кроком рушають з мiсця, iдуть на Київ. I хiба може бути iнакше? Адже князь Святослав i всi руськi люди - вороги iмперiї?!
Патрикiй Калокiр бачив це спочатку в снах. Далi вiн почав думати про це вдень. Ще пiзнiше Калокiр думав про це i вдень i вночi, не мiг не думати.
Князь Святослав не був його другом, це Калокiр вiдчув ще в Києвi, коли почав з ним одверту розмову й обiцяв золото. Князь Святослав не став його другом i тодi, коли сказав, що Русь вирiшила йти в Болгарiю, i взяв золото. Князь Святослав не став його другом i в Болгарiї, бо вiн проходив над Дунаєм не як переможець i василевс цього варварського народу, а як

читати