Завантажити

Константинополя...
Але все склалося не так зле, як мiг того ждати кесар Болгарiї. О, коли його вели до палацу в Преславi, вiн дуже злякався. Коли з ним почав розмову князь Святослав, кесар був певен, що його жде тiльки смерть.
А зараз була вже нiч, все страшне вiдступило'назад. Вишнiй град, як це бачив кесар, охороняють руськi вої. Руськi вої - це, може, й краще, нiж власна дружина. Адже тодi, коли у Вишнiй град увiрвались руськi вої, майже вся його дружина кинулась врозтiч, залишила напризволяще його, жону, дiтей!..
"А далi? - думав вiн. - Що робити далi?"
Кесар здригнувся, почувши кроки позад себе. Але це не руськi вої, їх малює тiльки хвороблива уява кесаря, - до нього йшла жона, василiса Марiя.
- Ти не спиш, Борисе? - тихо запитала вона.
- О нi, Марiє. Як я можу спати? Адже тепер ми не можемо поїхати до Константинополя. Все пропало.
- Мiй любий, - сказала василiса. - Ти марно уболiваєш. Дяка богу, ти був i лишаєшся кесарем. Цей Святослав - дикий князь, варвар, вiн не розумiє навiть, що таке золото, й усi скарби залишив тобi. Дяка богу, ми живi, багатi, ми не зможемо вже поїхати до Константинополя, але Константинополь прийде до нас.
- Ти думаєш, що вони про нас не забудуть?
- О нi, Константинополь про нас не забуде. Вiн i зараз думає про нас. Сьогоднi, - пошепки закiнчила вона, - я бачила мiж воями цього князя Калокiра, василiка iмператора.
 
З
 
У Константинополi знали, що робиться в Болгарiї. Фар бiля Великого палацу приймав свiтлянi гасла увесь час, коли князь Святослав вдруге став на березi Дунаю й рушив у Схiдну Планину. Кесар Борис просив, благав допомоги, особливо тодi, коли руськi й болгарськi вої сунули до Преслави. Ще однiєї ночi фар у горах замиготiв i потух. Преслава впала.
Невдовзi, скрадаючись в ущелинах i на смерть заганяючи коней у долинi, до Константинополя потай примчали гiнцi вiд кесаря та ще болгарськi боляри й купцi, що зумiли втекти з Преслави. А мiж ними й друг василi-ка Калокiра - вiрменський купець з Переяславця Iзот. Iмператор Iоанн знав, що князь Святослав полонив кесаря Бориса, але лишив йому життя. Певен був вiн, що князь Святослав є тепер власником скарбiв болгарських каганiв, розумiв Iоанн i те, що Святослав не зупиниться в Преславi, а пiде далi - на долину перед Вiзантiєю. Одного тiльки не знав iмператор ромеїв - коли це станеться, скiльки воїв залишилось у руського князя i на кого вiн тепер думає спиратись.
"Проте, - мiркував вiн, - Вiзантiя свого досягла, багато сил втратила Русь, пройшовши раз i другий усю Болгарiю до Преслави. Потом i кров'ю вмився князь Святослав, промчавши до Києва й од бивши печенiгiв, поки ж його не було, кесар Борис iз болярами своїми й переодягнутими легiонерами наробили чимало зла й завдали неймовiрної шкоди руськiй ратi, князь Святослав, либонь, напружуючи всi сили, не в сiдлi, а за хвостом коня дотягнувся до Преслави. От що уготували русам iмператори ромеїв i вiн - Iоанн Цимiсхiй!"
У Константинополi неспокiйно, всi тут знають, що руськi вої - тавроскiфи - десь недалеко. На склепi Костянтина, в пiтьмi якого лежить i лежатиме безголовий Никифор, чиясь рука пише далi:
"На нас рушила руська сила, скiфськi народи в божевiльному запалi рвуться до вбивства. Рiзнi язики поспiшають до нашого города, на воротях якого колись був накреслений твiй образ. I ти, iмператоре Никифоре, дослухайся до наших слiв, скинь з себе камiнь, що придавив тебе. Якщо не хочеш встати з домовини, то дай нам знати одним лише голосом. Якщо ж i цього не хочеш, то прийми нас до себе, в домовину. Бо й мертвий - ти всепереможний, крiм жони, яка перемогла тебе..."
Iмператор знає, що робиться в Константинополi, проедр Василь переказує йому й вiршi, написанi над домовиною Никифора. Але василевс уже не такий, яким був недавно. Його тiсним колом оточують сенатори, димоти, динархи i невпинно славословлять, його жоною стала василiса Феодора, у Фракiї й Македонiї повно-повнiсiнько вiйська. Iмператор Iоанн вiрить у свою зорю, вiрить у перемогу над Святославом.
Є ще одна причина, яка затримує Iоанна Цимiсхiя в Константинополi. У Фракiї й Македонiї на чолi вiйська стоїть патрикiй Iоанн Куркуас - у минулому видатний полководець, але зараз - гiркий п'яниця, а славетнi його полководцi - Вард Склiр i патрикiй Петро - все переслiдують повстанцiв по Каппадокiї, яких веде Лев Фока з сином своїм Вардом i небожами...
У цих турботах i сподiваннях швидко проминула осiнь. I раптом однiєї ночi над Константинополем починає сiятись незвичайний для цього города снiг. Усi виходять на вулицi, наставляють руки, пробують, чи справдi це снiг? Так, снiг! Пухнастий, холодний, мокрий, вiн сiється все густiше й густiше, вiн iде цiлу нiч, наступний день, ще одну нiч...
Мчать вершники з Фракiї, Македонiї, там також випав снiг, на Планинi засипало всi клiсури* (*Клiсури - гiрськi ущелини). Тепер князь Святослав мiг би з своїми воями дiстатись до Константинополя тiльки тодi, коли б у них виросли

читати