
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
рішучий князь, що обличчям, постаттю й кожним рухом нагадував отця Святослава і що мав карі материнські очі, простягнув уперед десницю, дивився в палату на мужів Гори, бачив же набагато далі, більше.
- Чую вас! - сказав князь. - Бачу минувшину й сьогочасність, хочу прозріти й будуче наше... Рідна земля, я пройшов тебе з краю в край, щоб устроїти й утвердити, велика, вічна Русь, - у віках бачу її славу.
Володимир зупинився, бо від надзвичайного збудження йому тамувало дух, якусь хвилину мовчав.
- Та ми, - повів він далі, - і це я нині бачу, знаю, - не острів у безбрежному морі-окіяні, много земель, народів, племен, як віковічні хвилі, б'ється в береги наші, з усіма мусимо разом жити.
- Правда, княже, правда! - шуміла палата.
- Але як жити далі, як тримати мир з світом? - запитував князь. - Нині виникла в нас сварга з Візантією, і це не нова сварга; відколи існує Русь і Візантія, не було миру між нами, багато крові пролили ми на бранях з нею, кінця-краю їй не було й немає... Ви не сказали всього, мужі, я скажу за вас і за всю Русь. Не потерпимо, не можемо простити образи, яку вчинили нам імператори ромеїв і Візантії, нині говорю їм: іду на ви!
- Підемо, княже, за тобою! - кричали бояри й мужі.
- Веди, княже! Де ти, там і ми! - брались за крижі мечів воєводи.
Велике, священне почуття помсти керувало ними; руські люди зараз були несхитні, грізні, суворі до ворогів своїх, як і колись, во дні князів Олега, Ігоря, Святослава...
Проте не тільки помста стукала в їхні серця нині, нове владно входило в життя. По-новому треба було докінчувати сваргу з Візантією.
І це нове неминуче мусило прорватись у Золотій палаті - наперед знову вийшов боярин Воротислав, за ним стояло багато бояр, воєвод, що давно стали християнами.
- Ти сказав правду, княже, - тихо сказав Воротислав, - і ми з тобою одностайні! Але за чим і по що підемо ми до Візантії?.. Мертвих не воскресити, загинули наші люди навіки! Взяти дань? Ні, грецькі золотники нам не потрібні, самі маємо золото, срібло, всякі добра. Взяти землі у Візантії - так у нас і земель, і лісів, і рік є доста. Гостро говорив боярин, але гордо, достойно, мудро, - така вже нині Гора, така й уся Русь.
- Ми підемо за тобою, - вів далі Воротислав, - бо є на світі Візантія, але є й Русь, бо є в Константинополі імператор, а в городі Києві ти князь і наш василевс, бо вони хваляться своїми законами, а ми маємо свій, руський покон, але бачимо, утверждаємо й нові закони. Чи так говорю, бояри й воєводи? - звернувся Воротислав до людей, що стояли в Золотій палаті.
- Так, боярине Воротиславе, так! - відповіла палата. - І про віру, про християн скажи!..
- І про віру, скажу, мужі, - закінчив Воротислав. - Втім, що й говорити? Ми ж уже християни, княже!..
5
Тієї ночі князь Володимир не лягав спати. На якусь годину він зайшов до Рогніди - їй, жоні своїй, хотів повідати думи, що бентежили його душу, не давали спати.
Проте ця розмова тривала недовго. Їй важко було, либонь, зрозуміти, що хотіло від князя боярство, які складні думи тривожили Володимира, - Рогніда знову, в який уже раз, стала перед власним горем, що краяло, розривало серце...
- Знову брань, - бідкалась вона. - Як швидко проминули тиша й мир, як несподівано все це сталось.
Схиливши голову на його груди, вона тихо, беззвучно плакала.
- Покинь, Рогнідо, - сказав суворо й навіть черство Володимир. - Не плач, до чого тут сльози? Імператори ромеїв зганьбили честь київського князя, образили й зневажили всю Русь...
О, княгиня Рогніда одразу підняла голову. Честь мужа Володимира - це її честь, образа Русі - це і її образа.
- Якщо так, - промовила Рогніда й витерла на щоках сльози, - іди, муже мій...
- Мушу стати нарівні з імператорами, - говорив Володимир, - а Русь поставити врівень з Візантією.
- Іди, муже мій!
- Мушу утвердити в Русі закон новий!
- Утверждай, княже!
- Ти не плач, не сумуй, повернусь таким, як і їду, Рогнідо!
- Вірю, Володимире! Тим і живу! Я благословляю й молитимусь за тебе...
Зорі пливли у вічних своїх колах за вікном, віти дерев на чоті стояли за стінами, біля грудей Володимира билось рідне йому серце, в цю годину ночі, в цю хвилину вони тільки вдвох мусили одверто, щиро говорити - Рогніда ж сказала йому всю свою правду.
І князь Володимир нібито сказав їй усе - так, знову похід, знову брань, розлука...
Біля Перевесищанських воріт князя Володимира ждав воєвода Вовчий Хвіст.
- Я зробив усе, як ти велів, княже... Коні готові, у дворі над Стугною нас ждуть, можемо їхати.
- Воєводо! Про те, що ми робимо, ніхто не повинен знати.
- Я твій слуга, княже.
- То й поїхали.
Воєвода мчав першим, він добре знав шлях до Стугни, на березі якої був княжий, а поруч і його власний двір. Князь поспішав за ним, мовчав, думав.
"Дуже шкода, - думав князь, - що я не поговорив про це з Рогнідою. Втім, що вона може мені порадити, - де діє
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі