Завантажити

людіє мої змусять їх шанувати старий закон і покон!"
І не було тривоги в душі Володимира - йому здавалося, ідо він виконав завіт отців своїх, що мир і злагода знову прийшли в город над Дніпром, що владує нині й повік владуватиме старий закон і покон, що замирив він не тільки людей, а й богів їхніх.
- Боги! - звернувся він до кумирів, як завжди звертались до них перед важким трудом і після нього люди, і підняв угору руки.
- Боги! Я просив вас допомогти людіям моїм. Дякую вам, боги, що почули молитву нашу. Дякую вам, що дарували нам перемогу над ворогами. Боги! Утвердіть і далі труди наші. Даруйте нам перемогу на брані і мир на землі! Головний жрець Перуна закричав несамовитим голосом, вдарив щосили в бубон, разом з ним закричали, заволали і забили в бубни ще десятки волхвів, чоловіки, жінки і діти, які прийшли на жертву, заволали слідом за ними, вої загрозливо забряжчали мечами, вдарили в щити.
Князь Володимир зняв з себе зброю, почав складати вдячну жертву. Древня язичеська Русь по закону й покону, що були такі ж древні, як гори й Дніпро, молилась богам своїм.
 

 

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
 
1
 
Як і допреже, живе древній город над Дніпром Київ, одшуміли Гора, передграддя, Подол, повились димки на схилах гір - там варять залізо й кують не мечі, а рала кузнеці, над Глубочицею засипають рови, але залишають вали; так і стоятимуть вони - Верхній і Нижній вали - довіку, на торговищі біля Почайни палахкотить вогонь перед богом Волосом, а з лодій сходять уже заморські гості.
Як і допреже, живе й Гора - на стінах її день і ніч стоїть сторожа, час від часу над городом линуть протяжні мідні звуки бил, - на Дніпрі й у полі спокійно, до схід сонця запалюються вогні в дворищах і в теремі князя, рано на світанні він спускається в сіни, іде з старшою дружиною в стравницю, а далі чинить суд і правду в палаті Людяній, розмовляє з слами, купцями, воєводами й боярами в Золотій палаті.
Січа закінчена, мир прийшов у город Київ, але скільки треба ще зробити, щоб загоїлися рани, щоб ратай вільно пішов з ралом у поле.
Коли князь Володимир був у Олафа Скетконунга і наймав у нього дружину, вони твердо домовились, що свіонські вої допоможуть йому дійти до Києва, а там князь дасть на кожного воїна золото й відпустить їх.
Брань з Ярополком закінчена, не свіони, а руські вої вирішували її успіх, це вони лили чесно свою кров - за Руську землю, княжий стіл, Володимира-князя. І, здобувши перемогу, князь Володимир додержав умови - дав свіонам золота, укоті, нові вітрила.
Але вони не поспішають залишати Київ, лодії їхні стоять у Вітичеві, самі вої що не день приїжджають до города, бродять на Подолі, продають на торзі всякі заморські диковини, п'ючи вино, сваряться, а тільки що - беруться за мечі.
Князь Володимир кличе до себе ярла Фулнера, й той на світанні заходить до Золотої палати. Князь жде ярла, в палаті сидить багато воєвод і бояр.
- Я думав, - починає Володимир, - що ти з своїми воями вже в Руському морі.
- Ми поїдемо в Руське море, коли поквитаємось з тобою, княже, - зухвало відповідає ярл.
- Я ж дав тобі, Фулнере, золото, укоті, вітрила.
- Ми були в поході більше, ніж ти домовлявся з конунгом Олафом, а скоро вже й осінь - ми не зможемо повернутись до Свеаріке.
- Пригадую, - каже князь Володимир, - ти й не думав повертатись до Свеаріке Дніпром, а думав вийти в Руське море...
- Вікінг гуляє, де хоче, я можу поїхати й у Руське море.
- Що ж ти хочеш?
- Ще по десять золотих на кожного воїна. Князь мовчить. Фулнер - нахабний, лживий, зухвалий ярл. Сваритись з ним, силою гнати з Дніпра - тоді конунг Олаф може наробити лиха в землях.
- Гаразд, - згоджується князь Володимир. - Я дам твоїм воям по десять золотих, але, надіюсь, завтра ти покинеш Вітичів, мої ж вої проведуть тебе до пониззя.
Ярл поблискує єдиним своїм оком, він хотів перемогти зухвальством, князь Володимир загрожує йому своєю силою.
Низько вклонившись, він виходить з палати.
Золото! Володимир обіцяє й дасть свіонам нагороду, золота вимагає й власна дружина, тіуни, ємні, вся Гора.
Але після Ярополка скотниця княжа залишилась майже порожня, князь роздавав свої добра надто щедрою рукою, багато поглинула брань. Допомагають бояри Гори - брань не тільки не розорила, а, навпаки, збагатила їх, вони дадуть князеві потрібне золото, он у Золотій палаті підводиться боярин Воротислав, за ним встають Коницар, Вуєфаст, Слуда.
- Ми тобі допоможемо, княже.
О, як радо відмовився б князь Володимир від цієї допомоги, за яку йому пізніше доведеться й платити, і давати пожалування; він хотів би, щоб ці воєводи, бояри, мужі ліпші й нарочиті не були такі багаті й дужі.
- Спасибі, - каже він їм, - ти, Воротиславе, даси дань ярлу Фулнеру й проведеш його до порогів.
Але не тільки свіонів мусить стерегтися князь Володимир - десь там, у полі, блукають печенізькі орди, шлях по Ітилю-ріці перетяли й не пускають з верхніх земель до Джурджанського

читати