Завантажити

суха, золота, осяйна, а потім дощова, сіра, тягуча, з останнім несподіваним громом, як це часто й раніше траплялось у городі Києві; коли осінь повільно, ніби тужна пісня, промайнула, почалися веселі, дзвінкі приморозки, далі морози, перші сніги, заметілі, хуги, віхоли...
Князь Володимир тяжко переживав осінь і зиму. Самотній, зовсім самотній в своїх покоях, ні з ким перекинутись одвертим, щирим словом, ні з ким порадитись, нікому відкрити свою спраглу, стомлену душу.
Він прокидався, як і всі в городі, задовго до світання, складав жертву й снідав з небагатьма воєводами в холодній стравниці, чинив суд і правду в палаті Людяній, слухав тіунів, гінців із земель Русі, слів у Золотій палаті.
І хоч була осінь, зима, тіуни й гінці кожного дня повідали, як ростуть вали, будуються городи на Ірпені, Стугні, Росі, по правому березі, на Десні, Супої, Пслі й Сеймі, в полі за Дніпром. Князь велів посилати й посилати туди людей, везти харчі, дерево, кузнь, камінь.
Дніпро замерз, але гули під копитами коней Соляний, Залозний і Червенський шляхи. До Києва приїжджали сли від польського князя Менша, щоб присягатись у любові й дружбі, але князь Володимир відповів їм, що прийме ту любов і дружбу тільки тоді, коли Мешко звільнить захоплені ним червенські городи, - на заході збиралась гроза.
Відчуваючи її, Володимир починає вже з ранньої зими збирати піше й комонне воїнство, робить для нього запаси, деякі полки завчасу посилає ближче до Червенської землі.
Побували цієї зими в Києві сли й угорського князя, - з ними Володимир ствердив дружбу й любов, як родичам отця свого Святослава, послав князеві великі дари.
Не було всю зиму ні слів, ні гостей з Болгарії, - це турбувало князя Володимира, думаючи про майбутнє, він хотів знати, що робиться за Дунаєм.
Коли почалась весна, сталась і новина: повною водою прибули гінці з города Полотська, привезли звістку, що в княгині Рогніди народився син.
Князь Володимир написав жоні грамоту, просив її, коли стане тепліше, приїхати до Києва, він і ждав весни.
Але весна - це не завжди голубе небо, блакить вод, ясне сонце. В одну з ночей місяця цвітеня* (*Цвітень - квітень.), пізньої години, майже перед світом, князь Володимир почув шум у покоях княгині Юлії, далекий, знайомий, підсилений нічною тишею її крик, тупіт ніг, знову крик княгині Юлії, і раптом крик інший - дитини.
Уранці він дізнався, що княгиня Юлія народила сина, якого нарекла Святополком.
7

Коли Дніпро виповнився, купець патрикій Феодор став збиратись у далеку дорогу.
Так він робив кожного року - взимку й ранньої весни купував у Києві й у людей, що приїжджали сюди з усіх кінців Русі, хутра, мед, віск, горючий камінь, боброві пахощі, збіжжя, - все за безцінь, за прілі й гнилі константинопольські тканини й узороччя, за неповну міру жита, бо взимку голодно було в Києві й на Русі.
Весною Феодор навантажував добром хеландії, спускався до гирла Дніпра, перетинав під вітрилами Руське море й зупинявся в Константинополі на Суді, де продавав свої добра вдвоє, втроє дорожче, ніж сам купив, навантажував на хеландії вина, тканини, всяке узороччя й восени повертався до Києва, починав куплю-торг.
У час брані між Володимиром і Ярополком Феодор не постраждав, мало хто й знав, що він у якійсь мірі до неї причетний. Власне, хто і в чім міг винуватити купця - він приїжджав до Києва з василіками імператорів, тоді ж з ними приїхала й царівна Юлія, але не Феодор, а василіки були сватами Юлії.
Купець стояв осторонь - маючи двір у Києві на Подолі біля торгу, він продавав свої сукна, оксамити, алтабаси, вина, парфуми, узороччя Ярополку і його боярам та воєводам, доки князі проливали кров людей своїх під Любечем, у Києві й Родні, він устиг з'їздити до Константинополя й привіз звідти нові товари; коли вокняжився Володимир, став продавати те, що привіз із собою, і навіть те, що трухлявіло на його склепищах, новому князеві, його боярам і воєводам. Хто й що міг закинути купцю Феодору - Київ не Константинополь, руські люди завжди поважали й не чіпали заморських гостей.
І зараз він діяв, як завжди, ще з осені й узимку київські дереводіли підняли на кручі, законопатили й посмолили його хеландії, а ранньої весни спустили їх на воду. Тижнів зо два після цього смерди возили з склепиш, купця на торзі й вантажили на хеландії куплені руські добра. Прийшов день, повіяв горішній вітер, і купець, тричі перехрестившись на схід, велів рабам-гречинам рушати в дорогу.
Це було на світанні. Ніхто в Києві не проводжав купця - він робив свою справу, город прокидався, думав про наступний день. Хеландії зробили півколо на Почайні, випливли на плесо Дніпра, полинули під вітрилами до затягнутого туманами пониззя.
Купець Феодор стояв на настилі однієї з передніх лодій, вдивлявся вдалину. Коли ж хеландії од'їхали вже далеко від Києва й попливли мимо безлюдних, вкритих молодою зеленою паростю берегів, він спустився вниз, повернувся на палубу разом із жінкою, одягнутою в темну туніку, з

читати