Завантажити

твердо). Мені треба грошей, Корнію!.. Ти чуєш? Я мушу купити лікарства.
К о р н і й. Лікарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз. (Шукає по кишенях). Ось маєш, п'ять франків... Та було ж уранці лучче. (Дає гроші). Бідний Лесьок... Ех, хлопчинка мій. Ну, та це ж не той... Лікар же казав, пройде... Га? Ах, яке якраз тепер свинство!..
З веранди чути голосні фрази й окремі слова:
— Артист не має нації...
— «Шлунок»...
— Форма?
— Яка форма?
— Що таке «форма"?
Р и т а. В Парижі не пройде... Лікар не міг тобі цього сказати. Це тобі хочеться так думати...
К о р н і й (прислухаючись до розмови на веранді. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиняється, слухає). Але ж... хворіють же діти й тут...
З веранди:
— Одне мистецтво має вічність!
— О!
— От і «о»... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..
К о р н і й (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).
Р и т а. Корнію! Я маю поговорити з тобою.
К о р н і й. Зараз, голубко, зараз... Я тільки два слова скажу... (Поспішно виходить).
Рита закусюе губи й помалу повертається до дверей уліво. Звідти обережно виглядає й виходить Г а н н а С е м е н і в н а, питає:
— Ну?
Р и т а (хмуро, різко). Нічого. Його ніщо не пробирає.
Г а н н а С е м е н і в н а. Але ж хоч трошки ревнував?
Р и т а. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цілувалась з другим, а йому підставили його полотно, він би й забув про мене. (Тріпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такі Побачимо ж, коли так.
Г а н н а С е м е н і в н а. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажіть на милість, що сталось з ним? І не злого ж серця. Господи милостивий. І от таке!..
Р и т а. Нічого! Ми ще поміряємось. Я дитини не оддам за полотно! О, ні! Хоч би воно йому там було найгеніальніше. Це ще ми побачимо. Хай іде до своєї Сніжинки, коли не любить, а брехати собі не позволю. (Бере зі столу ніж і сильно встромляє його в стіл).
Г а н н а С е м е н і в н а. Та що ви, Ритонько?! Він вас не любить?
Р и т а (гордо). Ого! Хай спробує. Не в тому річ! Він мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, і йому те все байдуже... Ще сміє ревнувати! Чекай... (Хмуро задумується).
Г а н н а С е м е н і в н а. Коли ревнує — знак хороший... Ах, біда яка!.. І не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?
Р и т а. Хоче, здається. Тільки Корній ніби не розуміє моїх натяків. А якби я схотіла, Мулен купив би. Та й йому самому вигідно купити... А поганий все-таки спосіб ми придумали,мамо... Негарний...
Г а н н а С е м е н і в н а. Е, моя дитино, коли сім'ю рятувати, то всякі способи хороші. Аби дав Бог, щоб поміг тільки, щоб очулось його серце... Сім'я більш за все...
Р и т а. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.
Г а н н а С е м е и і в н а (тривожно). О? Ну, в такому разі краще вже... О, хай Бог милує! Краще вже хай свої геніальні картини малює...
Р и т а (саркастично). Так? Аби синкові жінка вірна була? Ха-ха-ха! Може, і з тим скажете помиритись, що він на Сніжинку задивляється? Аби йому добре було? Овва! Коли він так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Він кидає, і я кину! Хай!
Чути плач дитини. Обидві прислухаються.
Р и т а. Лесик плаче! (Раптово тривожно кидається й прожогом вибігає в сусідню кімнату).
Г а н н а С е м е н і в н а (ідучи за нею, з сумною посмішкою хитає головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).
На веранді весь час чути глуху розмову. Чується стук. Потім двері з веранди одчиняються, і входить М у л е н. Він не молодий уже, але рум'яний, з черевцем, очі розумні, хитрі, сластолюбиві й веселі. Пишна золотиста борода розчесана гарним віялом. Волосся посередині з пробором, в оці монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.
М у л е н. Madame[2] (Озирається. Прислухається до кімнати, з якої чути плач дитини).
[2] Пані (фр.)
В дверях на веранду з'являється Сніжинка. Вона гарна, ясно-біла, вся пухка і жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повільні і граціозні, як лет сніжинок, вбрана з тонким і випещеним смаком, любується собою й почуває владу своєї краси і привабливості.
С н і ж и н к а (з легкою посмішкою слідкує за Муленом. Потім входить з ним в ательє й питає). Месьє, певно, хоче спитати madame, як вона відноситься до теорії мистецтва Гюйо? (Лукаво посміхається).
М у л е н (сміючись). Мадемуазель Сніжинка чудесно вміє проходити до самого дна душі людини. Ви якраз вгадали моє таємне бажання.
С н і ж и н к а. Я надзвичайно рада! І думаю, що мадам Пантера — чи то пак! — мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я підкреслюю, месьє, вам, бо з другими вона не охоче про це балакає. Месьє Мулен не вірить? О, в такому разі вона нічого не скаже, й ви нічого не знаєте. Розумієте? Хто в себе не вірить, тому ніхто другий не повірить. (Лукаво). А в таких справах, як «теорії мистецтва", треба в себе вірити.
М у л е н (розуміючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви мені дали кілька лекцій віри в себе!
С н і ж и н к а.

читати