Минуло кілька століть, і теперішнім поетам для творчості вже не конче потрібні аж такі сплески і струси, їх задовільняє й просто сон, який часом може бути реалістичнішим за саме життя. Книжка «Спати з жінками» – саме про такий сон, з якого то хочеться якнайшвидше прокинутися, а то засинати глибше й надовше. Відверто й лірично автор пише про себе, свою й чужі країни, свої любові й своє кохання, улюблені книжки і напої. П’ятдесят історій, жодна з яких не є останньою, бо з них усе тільки починається. Для найширшого кола читачів.

«...На химерній межі між дрімотою й сном промайнули перед моїми очима студентські роки, коли я збуджено уявляв, як же це – спати з цілим ансамблем співучих жінок, з цілим симфонічним оркестром? А тепер я засинав і спав з ними. У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної й соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборної й совєтської, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки – ми громадяни. Бо ідеальним образом нашої країни є її ж залізниця, в поїздах якої буває холодно чи спекотно, але ніколи – комфортно. Бо ціла країна, як і потяг, в якому я їду, нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом – незалежно від статі й глибини знайомства...»

Андрій Любка

Любка Андрій. Спати з жінками. – Чернівці: Книги – ХХІ; Meridian Czernowitz, 2014. – 168 с.