Re: цензії

16.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зола натщесерце
16.01.2026|В´ячеслав Прилюк, кандидат економічних наук, доцент
Фудкомунікація - м’яка сила впливу
12.01.2026|Віктор Вербич
«Ніщо не знищить нас повік», або Візія Олеся Лупія
Витоки і сенси «Франкенштейна»
11.01.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Доброволець смерті
08.01.2026|Оксана Дяків, письменниця
Поетичне дерево Олександра Козинця: збірка «Усі вже знають»
30.12.2025|Ганна Кревська, письменниця
Полотна нашого роду
22.12.2025|Віктор Вербич
«Квітка печалі» зі «смайликом сонця» і «любові золотими ключами»
22.12.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
«Листи з неволі»: експресії щодо прочитаного
20.12.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Експромтом

Новини

27.04.2014|10:37|Буквоїд

Кава по-польськи

Розпочинається все просто. Завдання, яке поставив у заповіті барон Карл-Отто фон Пферденкруп перед племінником по сестрі і єдиним спадкоємцем, було простим і неймовірним: знайти в Україні пані Марію (прізвища спадкодавець не пам’ятає), яку герр Пферденкруп полюбив на все життя, перебуваючи в названій країні під час Східної кампанії 1941-1945 рр.., і передати їй або її спадкоємцям частку спадщини розміром в 1 відсоток, яка становить 1 млн. ойро.

Маразм ситуації полягав у тому, що пан барон не тільки прізвища Марії не пам´ятав, але і назви населеного пункту. Лише те, що було це десь у Київській гебіт. 

Жертвою кохання майора і за сумісництвом його єдиним спадкоємцем виявився Ріхард Шваненвальд, друг улюблених німецьких артистів головного героя — журналіста Олексія. І перша проблема пошуків полягала в тому, що в часи, коли дядечко-барон закохувався в наших краях, Київська область була вдвічі більшою: після війни від неї відрізали шмат і створили з нього Черкаську. 

Друга проблема з’ясовується дещо пізніше, вже під час поїздки Україною. Виявляється, що не тільки вони шукають Марію — вона потрібна також нащадку давнього роду Кримських ханів — Гераїв, оскільки в 1942 році Карл-Отто передав їй на збереження реліквію цього роду. Реліквія вважалася загубленою ще в далекому 1771... 

Сергій Батурин. Кава по-польськи. — Київ: Дуліби, 2014, 264 с.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

14.01.2026|16:37
Культура як свідчення. Особисті історії як мова, яку розуміє світ
12.01.2026|10:20
«Маріупольська драма» потрапили до другого туру Національної премії імені Т. Шевченка за 2026 рік
07.01.2026|10:32
Поет і його спадок: розмова про Юрія Тарнавського у Києві
03.01.2026|18:39
Всеукраїнський рейтинг «Книжка року ’2025». Довгі списки
23.12.2025|16:44
Найкращі українські книжки 2025 року за версією Українського ПЕН
23.12.2025|13:56
«Вибір Читомо-2025»: оголошено найкращу українську прозу року
23.12.2025|13:07
В «Основах» вийде збірка українських народних казок, створена в колаборації з Guzema Fine Jewelry
23.12.2025|10:58
“Піккардійська Терція” з прем’єрою колядки “Зірка на небі сходить” у переддень Різдва
23.12.2025|10:53
Новий роман Макса Кідрука встановив рекорд ще до виходу: 10 тисяч передзамовлень
22.12.2025|18:08
«Traje de luces. Вибрані вірші»: остання книга Юрія Тарнавського


Партнери