Задура є одним із найважливіших сучасних польських поетів. Попри 70-річний вік його називають молодим і викличним експериментатором. Життя, спогади, чорний гумор, спортивні події й телевізійні шоу, інфаркт, лікарі й ліки – у цих віршах є все, але найбільше в них щирості, простоти і вдумливої іронії. Для найширшого кола читачів.

Найгірше позаду. Поезії / Переклав з польської Андрій Любка; редактор Олександр Бойченко. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 164 с.

В одному з найвідоміших своїх віршів Богдан Задура пише: «ніколи мене не тягнуло до старшаків… це мала бути моя компанія, а я волію гратися». І слушно: компанія Богданових перекладачів із року в рік молодшає. Колись його перекладав Дмитро Павличко. Потім Микола Рябчук. Потім Андрій Бондар. Тепер – Андрій Любка. Не сумніваюся, що незабаром знайдуться і ще молодші – ті, хто сьогодні лише вчиться ставити перші крапки над своїми першими «і».

Що зовсім не означає, ніби поезія Задури «дитинна». Просто – як кожна чесна гра – вона не напускає довкола себе семантичного туману, не вдає, наче є чимось важливішим, ніж є, і не тужиться сказати більше (або менше), ніж може. Як і сам Задура не міфологізує власний образ, а зводить його до людини, зайнятої звичною щоденною справою – писанням віршів. Через це його «лірика факту» і звучить так по-людськи та водночас не дає безслідно зникнути тисячам дрібниць, з яких, власне, і складається життя. Життя, в якому все найкраще завжди попереду, а все найгірше – позаду. І в жодному разі не навпаки.

Олександр Бойченко