Цю єдину книжкову публікацію Степана Клочурака (1895-1980), видану понад тридцять років тому в Нью-Йорку з передмовою  одного із творців Карпатської України Вікентія Шандора, перевидав ужгородський поліграфцентр  «Ліра».

У своїх спогадах автор описав життя закарпатських гуцулів та події Гуцульської республіки – державного утворення, що існувало з листопада 1918 по червень 1919 року на Закарпатті.  «Про збройний виступ т.зв. «Гуцульської Республіки» писали не тільки українські, але й чужі газети, - зауважує Степан Клочурак у вступному слові. - Однак про ці події досі наше суспільство не має ясного образу. Ось це і головна причина, чому я вирішив  дати нарис нашої визвольної боротьби в революційні роки 1918-19 в хронологічному порядку. Мої спомини, які я пишу з п’ятдесятилітньої історичної перспективи, будуть наглядним доказом того, як скоро може пробудитися сторіччями пригноблений народ… Для кращого розуміння я в своїх споминах подаю деякі події з далекої історії села Ясіня. Описуючи свої дитячі роки, пригоди під час навчання в Ужгороді і Сиготі та свої переживання на різних фронтах і в різних краях в часі Першої світової війни, я пробую схарактеризувати також тодішні політичні й господарські відносини, в яких жив наш народ», - пише він.

Вікентій Шандор у передмові до книги 1978 року так оцінив це видання: «Я вірю, що ця книжка стане джерелом не лише для пізнання першого етапу життя і діяльності її автора, але й висвітленням однієї з найславніших сторінок історії Закарпатської України – Гуцульської республіки…. Такі описи в книзі мають історичну вартість, бо Автор заповнює правдивим змістом  поважну прогалину тої доби, якої брак опису так пекучо відчувався».

Цікавою є історія написання спогадів, про яку розповідає у передмові до теперішнього видання професор, академік НАН України Микола Мушинка (Пряшів, Словаччина), який був особисто знайомий з автором.  Пан Микола згадує, що книжка споминів народжувалася у важких муках.  Автор задумав написати свої спогади ще на початку 1920 року, одразу після поразки національно-визвольних змагань в Україні і свого повернення з України в новостворену Чехословацьку республіку, складовою частиною якої стала і його рідна Закарпатська Україна. Та активна участь у громадсько-політичному житті не дозволила йому здійснити цей намір. В українській пресі Закарпаття міжвоєнного періоду він опублікував лише кілька статей про Гуцульську республіку (утворення, яке  першим із закарпатських земель проголосило принцип возз’єднання Закарпаття з Україною) та її парламент – Українську Народну Раду в Ясіні. 

Вдруге Степан Клочурак взявся до написання спогадів після поразки Карпатської України 1939 року, коли опинився у Празі. На цей раз на перешкоді  до реалізації задуму стала окупація Чехословаччини німецькими військами та Друга світова війна. Та через тиждень  після визволення Праги від німецької нацистської окупації органи контррозвідки Червоної армії («Смерш») його заарештували і 17 травня 1945 року разом з Президентом Карпатської України Августином Волошином та міністрами Миколою Долинаєм і Юрієм Перевузником спеціальним літаком вивезли до Москви, де Волошин загинув, а їх «трійка» НКВС засудила на вісім і п’ять років таборів ГУЛАГу, а після відбуття повного строку покарання – на довічне перебування за Полярним колом без права виїзду за межі Воркути.

Після 12 років і 4 місяців – в жовтні 1957 року – Степан Клочурак завдяки «хрущовській відлизі» повернувся до своєї сім’ї в Прагу. Про написання спогадів тоді не могло бути і мови, бо на хліб насущний він, людина з вищою юридичною освітою й величезним досвідом громадської роботи, попри пенсійний вік, змушений був заробляти важкою фізичною працею. Доступ до засобів масової інформації був для нього закритий, оскільки влада і надалі вважала його «злочинцем». У 1968 році, який знаменував початок радикальних політичних змін в Чехословаччині, він інтенсивно почав працювати над першою книжкою споминів. Разом із головним редактором «Наукового збірника Музею української культури у Свиднику»  Миколою Мушинкою вони накреслили план  майбутніх спогадів. Це мала бути трилогія: перша книжка – дитинство в Ясіня, школа, Перша світова війна та Гуцульська республіка; друга – міжвоєнних період, Карпатська Україна і Друга світова війна; третя – ГУЛАГ і повернення до Чехословаччини. У 1975 році йому вдалося переправити завершений рукопис першої книжки спогадів у Нью-Йорк його давньому другу і земляку доктору Вікентію Шандору – голові Карпатського Союзу.

Не зважаючи на репресії проти інакодумців в Чехословаччині та за наполяганнями самого Степана Клочурака, книжку врешті-решт видали в 1978 році в Нью-Йорку однотисячним тиражем з розкішним художнім оформленням Едварда Козака. Вихід у США «До волі» мав для автора фатальні наслідки. «В другій половині 1979 року троє працівників чехословацької (радянської?) безпеки провели обшук на його празькій квартирі, забравши з собою буквально всі рукописи, кореспонденцію, «підозрілі» книги, газети, журнали. «Між забраними матеріалами був готовий до друку рукопис другої книги трилогії Степана Клочурака «До волі» і всі підготовлені ним матеріали для третьої – «воркутської» - книги його спогадів, - згадує Микола Мушинка. - Забрали навіть матеріали, які уникли СМЕРШу 1945 року».  Незадовго після цієї «акції» 8 лютого 1980 року, напередодні свого 85-ліття, невтомний борець за волю відійшов у вічність.

Тираж цього цінного для дослідників історії нашого краю видання склав, як і 30 років тому, 1000 примірників.  Текст споминів подається зі збереженням усіх мовностилістичних особливостей, усунуті тільки численні друкарські огріхи.

Книжка побачила світ завдяки спонсорській підтримці народного депутата Геннадія Москаля.