Це документальне видання, яке підготовлене авторським колективом співробітників Служби зовнішньої розвідки України за редакцією Голови СЗР України Григорія Ілляшова. У книзі вперше зібрано й систематизовано інформацію про всіх керівників підрозділів української зовнішньої розвідки від часів утворення і діяльності національних розвідувальних структур 1918 – 1921 років до сьогодення.

У передмові зазначається, що Служба зовнішньої розвідки України не є правонаступницею підрозділів розвідки радянської України та інших спеціальних служб української держави у різні періоди, однак сучасна розвідка не може існувати без усвідомлення своєї минувшини. У зв’язку з цим дослідження персоналій керівників української зовнішньої розвідки розглядається як важлива складова відтворення і відродження національної пам’яті.

У виданні подається 41 біографічна довідка стосовно тих, хто у різні часи керував відділом закордонної інформації політичного департаменту МВС УНР, Розвідочною управою Генштабу Збройних сил УНР, Іноземним відділом ДПУ УСРР, Першим управлінням КДБ УРСР, Головним управлінням розвідки СБУ, Департаментом розвідки СБУ, Службою зовнішньої розвідки України. У книзі наводяться відомості про їхні кар’єри і долі, а також інформація про становлення і діяльність підрозділів зовнішньої розвідки в Україні.

Неупереджений погляд на біографії керівників підрозділів зовнішньої розвідки України у різні часи її існування засвідчує, що їхній життєвий і професійний шлях був непростим, сповненим багатьох подій, досягнень, несподіваних поворотів долі. Окремі з них очолювали підрозділи розвідки лише кілька місяців, дехто – упродовж 13 років, доля восьми керівників, які працювали у 1920-ті роки, так і лишилася невідомою, семеро начальників іноземного відділу у непрості 1930-ті роки були репресовані, засуджені до розстрілу чи померли в таборах.

Усі зібрані відомості хронологічно поділяються на чотири періоди та містяться у відповідних розділах. Біографічні довідки супроводжуються фотознімками. Крім цього у додатках подаються списки всіх керівників підрозділів української зовнішньої розвідки із зазначенням термінів перебування на посаді за хронологією, назви підрозділів української зовнішньої розвідки, схеми організаційної побудови підрозділів, документи, ілюстрації тощо. Конкретні особи і події змальовуються на підставі послужних карток з особових справ, невідомих раніше архівних матеріалів, науково-документальних джерел.

Перший розділ присвячено керівникам національних розвідувальних структур 1918 – 1921 років (Центральна Рада, Українська держава гетьмана Скоропадського, Українська Народна Республіка за часів Директорії та Державного Центру УНР в еміграції). З нього можна дізнатися, що перші кроки на шляху створення вітчизняної розвідки були зроблені за часів Центральної Ради. Саме тоді у складі Генерального штабу Армії Української Народної Республіки був створений розвідочний відділ.

Характерним на цьому етапі було використання на керівних посадах у розвідці досвідчених кадрів, які отримали хорошу освіту й набули відповідного досвіду ще за царського режиму, а пізніше повністю сприйняли ідею існування незалежної Української держави. З-поміж таких вирізняється постать Миколи Красовського, який у дореволюційний період працював у підрозділі кримінального розшуку Києва і навіть упродовж деякого часу очолював його, розкрив десятки резонансних злочинів і зарекомендував себе одним з кращих розшуковців. Пізніше він очолив самостійний розвідувальний підрозділ при Генеральному штабі Армії УНР.

Другий розділ книги присвячений начальникам підрозділів розвідки органів держбезпеки УРСР у 1922 – 1991 роки. У цей період найбільше змін у керівництві розвідкою відбувалося у 1920 – 1930-ті роки. Зокрема, у проміжку з 1926 по 1938 рік майже всі керівники цих підрозділів були заарештовані, ув’язнені й засуджені до вищої міри покарання. Частими були зміни в керівництві розвідкою і в період Великої Вітчизняної війни. У той же час в післявоєнний період упродовж 46 років змінилося лише вісім начальників. Один з них – М’якушко Василь Омелянович, який керував 1-м управлінням КДБ УРСР у 1967 – 1971 роках, а потім ще упродовж 13 років був куратором розвідки як заступник Голови КДБ УРСР, сьогодні проживає у Києві. 87-річний ветеран пройшов усі щаблі оперативної роботи, шість років працював під прикриттям у Франції, багато зробив для розвитку і зміцнення української розвідки, став першим в Україні генералом-розвідником.

Третій і четвертий розділи книги присвячені керівникам зовнішньої розвідки у складі органів держбезпеки суверенної української держави 1991 – 2004 років і Служби зовнішньої розвідки України як самостійного державного органу.

Видання розраховане на істориків, професіоналів та ветеранів спецслужб і всіх тих, хт оцікавиться маловідомими сторінками української історії.

Вагомий внесок у підготовку книги до видання, її художнє оформлення і донесення до читачів зробило видавництво «Ярославів Вал». Книга є своєрідним продовженням видавництвом нової і ще досить малорозробленої на вітчизняному книжковому ринку теми української зовнішньої розвідки, започаткованої виданням у 2009 році книги художньо-документальних нарисів «Український слід у розвідці».

Керівники української зовнішньої розвідки /авт.-упоряд.: В. Д. Хоменко, О. В. Скрипник, І. М. Шиденко, І. В. Білоконь, В.О. Романюк ; за редакцією Г. О. Ілляшова; художник-оформл. І. Женченко. – К. Ярославів Вал, 2010. – 176 с. : іл.