Друком вийшла їхня третя спільна робота «Оксамитовий перевертень», яка, безперечно, повторює успіх їхніх двох попередніх робіт: дебютного твору «Бранці мороку»—класичної історії з привидами, проте з вітчизняним колоритом, та роману «Кривава осінь у місті Лева», що є даниною кіножанру «джіалло» та його пращурам, кримінальним романам 30-х років ХХ сторіччя у м’яких обкладинках. 

Як завжди, роман Шевченків – це досить майстерне поєднання кількох жанрів: детективу, жахів, мелодрами та описів буденного життя простого люду. Серед перших вражень домінує подив – як вправно авторам вдається закрутити такий гострий і цікавий сюжет. Украй важко відірватися від книги, допоки не дочитаєш останню сторінку.  

Роман складається з кількох  сюжетних ліній, які насамкінець об’єднуються в захоплюючу розв’язку. Головною героїнею твору виступає спадкоємна відьма Тамара Сотник, яка заробляє собі на хліб тим, що допомагає нужденним у вирішенні їх проблем. Та її більш-менш спокійне життя закінчується, коли зникає найкраща Томина подруга. Починаючи власне розслідування, пані Сотник і гадки не має, з ким насправді їй доведеться боротися. Криваві вбивство, вибухові погоні на автомобілях, вербування у секту, жорстокі бійки, які змушують здригатися навіть найспокійнішу людину, і, звісно ж, класичний для Шевченків гумор (часом – іронія, а подекуди – злий дядько сарказм) – під усіма цими ознаками «легкого» жанру (беру слово «легкий» в лапки, бо насправді писати якісну жанрову літературу куди складніше, аніж безсюжетні твори а-ля «потік підсвідомості») ховаються філософські питання вибору, помсти, ціни за неї, і, нарешті, розплати – по суті, розплати за чужі гріхи, що несподівано стають своїми… 

А якщо Ви любитель гостросюжетного детективу або хорору, то просто мусите взяти з полиці «Оксамитового перевертня». Уся ця книга просякнута цікавими загадками, які змушують замислитися над тим, що ж буде далі, а також майже кожна сторінка оповита диханням жаху, який підвищує рівень адреналіну і змушує наші серця битися швидше! Додамо до цього чудову мову, жваву та легку, але не спрощену, і колоритних героїв –і в сумі отримаємо те, що в усьому світі називається «белетристикою», і користується чималою, цілком заслуженою популярністю. 

Хочеться вірити, що цей роман Шевченків – ще одна сходинка на їхньому літературному шляху, ще одна, але далеко не остання. Цей літературний тандем надзвичайно талановитий, і сподіваюся, що вони не зрадять хорору – жанру, який на Україні має досить багато прихильників, але мало творців; жанру, котрий, будучи, по суті, нічим іншим, як страшними казками для дорослих, змушує пригадати дитинство, і, поглянувши у вічі жахам уявним, перебороти справжні. Тому побажаємо подружжю Шевченків  творчого натхнення і частішого спілкування з музами! А нам, читачам – їхніх нових творів.

Наталка та Олександр Шевченки. Оксамитовий перевертень. – Х.: Фоліо, 2008, – 249 с.