Янголи ― улюблена тема

«Чарівний разок маминих казок» ― під такою лагідною рубрикою друкує свої книжки для малечі українська письменниця Лілія Гудзь. Їх у неї вже кілька: «Від росинки до сніжинки», «Великі пригоди маленького мишеняти» та «Коли усміхаються янголи». Наповнені вони любов’ю до навколишнього світу, до найдрібніших його творінь ― це світлі і добрі тексти, яких сьогодні дуже і дуже потребують маленькі українці, адже людська душа за своєю природою налаштована на світле і добре, аж ніяк не на відьмаків, потерчат і всіляких почвар, якими сучасний книжковий ринок, погодьтесь, таки перенасичений. Чомусь деякі дорослі «тьоті і дяді» вирішили, що краще знають потреби дітлахів, аніж вони самі. І це сумно.

Я завжди радію, коли до мене потрапляють такі «янгольські» книжки. (До слова, янголи ― моя улюблена тема. Одна із моїх книжок так і називається: «Спитай у свого янгола»). Бо вони справжні і від серця. Погодьтеся, «Коли усміхаються янголи» Лілії Гудзь, то не лише світ добрішає, а й ми з вами, бо, читаючи одну тільки назву, мимоволі так само усміхаємося і в ту мить всередині себе уподібнюємося до… тих самих янголів. А коли читаємо такі тексти найменшим ― й поготів. Тоді «вмикається» серденько і «…мій секрет дуже простий: пильне лише одне серце. Найголовнішого очима не побачиш» (за Антуаном де Сент-Екзюпері). А «найголовнішого» в книжках Лілії Гудзь чимало. Іншими словами, відбувається переналаштування на іншу хвилю: коли хочеться обійняти увесь світ, коли радість переповнює серце, коли довіряєш всім і всьому…

Чи ж не про це йдеться у першому оповіданні, з якого й починає свою мандрівку книжка: «На крильцях янгола»? Для себе я потай його охрестила «Один день із життя новонародженого янгола» . Відтак  разом з ним вчилася готувати цукрові півники, аби подарувати солодощі найдобрішому у світі хлоп’яті, який живе на планеті Земля. А розмова між Олесиком і мамою неабияк розчулила закладеною у ній мудрістю , закарбувалася у моєму серці. Ось тільки послухайте, як реагує мама на мрію сина отримати в подарунок крила від янгола: «Але пам’ятай: іноді мрії здійснюються не відразу… Іноді здійснюються не всі, а лише ті, які приносять нам радість і щастя. А буває так, синку, що треба трішечки почекати, щоб крила виросли, зміцніли, стали сильними і світлими… Як у янгола. І тоді вони піднесуть тебе високо-високо! Аж до хмар! І стануть найкращим дарунком у світі!»

Про янголів писало багато письменників, як українських, так і зарубіжних. Це різножанрова тематика, яка вабить і притягує до себе, немов магнітом, чимало авторів. Як тут не згадати Івана Малковича, Івана Драча, Миколу Вінграновського, Ліну Костенко та інших, які у своїх творах використовували цей сакральний образ. Однак, хочу зауважити, що в поетичних творах, на відміну від прозових, а тим більше ― казкових, він  (образ янгола) з’являється побіжно. А в казкових ― розкривається на повну могуть, стає одним із головних персонажів, дає відповіді на багато питань, на які у реальному житті навіть не всі батьки можуть дати відповіді своїм дітлахам. А вони ― ще ті запитальники! У цій книжці авторка наділяє янголів людськими якостями і від того вони набувають особливої риси ― ріднизни, себто, вони стають ближчими нам.  І тут варто зауважити про важливість моменту: чимало малечі вперше в житті дізнаються про існування янголів як таких.  Янголи письменниці, так само як і люди, можуть сумувати і радіти, ну, і звісно,  виконувати своє головне призначення: допомагати іншим.  Чудовим взірцем є оповідання «Різдвяне бажання», де дівчинка Олеся разом із своїми друзями рятує колядку: «А янголятко непомітно літало поряд, колядувало разом із дітьми й залишало на порозі для добрих господарів небесні дарунки ― здоров’я, любов, злагоду і добробут». Головний наратив оповіді не про матеріальні дарунки, а духовні, які у земному світі мають бути понад усе. Бо світ матеріального (без духовного наповнення) затягує, немов у трясовину, у простір нудьги і ліні. Відтак, породжує протилежні якості, які, насправді, не властиві людській природі: нечесність, зрадництво, гординю тощо. І цю думку вона вкладає в уста Олесі: «Біднесенька, ти стомилася… ― пожаліла різдвяночку дівчинка. ― Не треба мені подарунків. Нехай у всьому світі настане мир і мій татко повернеться додому. Я так за ним сумую!»

Що можна ще створити такого, аби здивувати світ? 

Уважний читач (незалежно від віку), котрий залюблений в рідне слово, щиро радітиме разом із героями казкового оповідання «Жила собі Баба Яга». Виявляється, туди, куди проникає любов і ніжність, там розчиняються найчерствіші серця. Саме так і сталося зі злою-презлою Бабою Ягою, негативний образ якої «ліпився» упродовж багатьох віків і до якого (саме такого) ми давно всі звикли. Але Лілія Гудзь «звернулася» за допомогою… до янголяти і все (досі написане про згадану чаклунку) перевернулося догори дриґом. Баба Яга стає найдобрішою бабусею у світі.

Окремо про мову: вона ніжна і вишукана. Ось хоча б перші рядочки із «Різдва старенького Тимоша»: «Ялинки вбрались у святкові шати. Доріжки затрусило біле кришиво, морозець на сонці пересипав діаманти, поскрипували старі сосни, а ліс іще дрімав у солодкому мареві». Ну, скажіть, хіба не диво? Справжнє, медитативне, зцілювальне. А знаєте, як пахне тут свічечка? «…медом, морозом і трішечки квітковими полями». До слова, уява письменниці не просто вражає, вона дивує! Здавалося, про зимові свята вже стільки писано-переписано, ну, що можна ще створити такого, аби здивувати світ? Виявляється, можна. І про це ― у згаданій оповідці, де двохсотрічний старенький Тиміш геть забув про різдвяні свята… Звісно, на допомогу приходить янголик. Він дарує головному персонажу ліхтарик із різдвяним вогником, а той ― особливий, бо повертає радість до життя, до віри і надії у все добре і світле. 

А ще у творчій тайстрі Лілії Гудзь є «Великі пригоди маленького мишеняти». Це одинадцять цікавезних повчальних історій про непосиду Хруся.  Відома у світі художниця Олена Завітайло, яка ілюструвала книжку (попередню також), була настільки захоплена сюжетом (а він тут не один), що не втрималась і створила емоційний відеоролик, який яскраво передає  сюжет та атмосферу книжки.  

Ніде правди діти ― вони добріші 

Зізнаюсь щиро, особисто мені більше до душі авторські казки, оскільки вони мають розлогіші й цікавіші сюжети, а ще, ніде правди діти ― вони добріші. У сучасних казкарів власний індивідуальний стиль, який легко впізнаваний і який має свої стилістичні «принади». Зазвичай ці історії відбуваються у наш час, і читаючи їх, не перестаєш дивуватися ― які ж кмітливі ті, хто їх створив (серед них Олена Ходюк, Зірка Мензатюк, Олександр Вільчинський, Оксана Небесна, Лариса Миргородська та інші). Ось і в мишачій сім’ї, про яку пише Лілія Гудзь, все відбувається як і в людей: вони так само святкують Різдво, печуть напередодні Великодня пасочку, відзначають дні народження, їм так само сняться кольорові сни і вони мріють про море. Але поміж цих подій відбуваються казкові дива. Авторка з філігранною майстерністю обігрує традиційне слово «море» і перед нами постають інші «моря», повз які ми (дорослі) зазвичай пробігаємо, не помічаючи їх. Ось яким побачив перше море Хрусь: «…за кілька кроків від дому розкинулося дивовижне море суниць. Налиті сонцем і соком ягідки самі просилися до рота». А це друге ― медове море: «На лісовій галявині розквітла сила-силенна білих конвалій. Біля крихітних дзвіночків метушилися бджоли й мурашки, вони збирали солодкий нектар у відерця і поспішали додому». А ще знайшлося море опеньків і море чорниць! Висновок, можна марити про чужі землі і про мандрівки до них, достоту не знаючи своїх рідних теренів. 

І про найважливіше, Мишеня Хрусь має виняткову здатність на своїх пригодах навчати маленьких читачів багатьом базовим загальнолюдським моральним цінностям: поважати родину, пам’ятати про свій родовід, захищати слабших, не впускати в серце дух нудьги, цінувати дружбу, не брати чужого і радіти життю. Через алегоричні образи звірят письменниця допомагає краще зрозуміти людські характери. Її тексти променяться добрими вчинками. І, о диво! Не знайшла там жодного негативного героя. Навіть ті, які ми звикли бачити у не доброму світлі, з’являються на сторінках слухняними і чемними. Це саме те, що сьогодні треба нашій малечі, яка живе у жаскому стресовому часі війни. 

Погодьтесь, книжки Лілії Гудзь мимоволі змушують повірити у казку. І як тут не згадати відомого педагога і письменника Василя Сухомлинського, який колись зізнався, пишучи про казку, у ній «свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови». Саме так. І допомагає це робити сучасна талановита казкарка Лілія Гудзь, яка цьогоріч стала для мене справжнім приємним відкриттям.