Савка — поетка, здатна до чистого втілення того, що за браком більш вдалого терміна доведеться назвати ядром жіночності. Для її світу далеким і необов’язковим є, скажімо, зовнішній блиск, яким заворожують глянцеві каталоги. Зрештою, заворожує глянцева реальність, крім блиску, ще й недосяжною чистотою і акуратністю всього, до чого, як цар Мідас, торкається. Але від поезії Мар’яни Савки далеким є й другий полюс, також відомий сучасній, та й не лише, літературі — підкреслена, навіть дещо обтяжлива тілесність. Героїня Савки, як відома постать із «Лісової пісні», має тіло, але також і силу за нього не журитися. І лишатися внутрішньо природною в будь-яких краєвидах. «Тінь Риби» і за виглядом, і за змістом становить таку собі протилежність попередньому «Бостон-джазу»: неначе маятник хитнувся від реальності мегаполісу далеко back to nature. Замість щедрого розсипу фотографій-ілюстрацій — єдина кислотно-яскрава риба на обкладинці. Замість кольорового портрета авторки — маленька чорно-біла картинка, де жінка-птах вінчає голову чоловіка, у якого теж, здається, ось-ось виростуть крила.

Емоції, спрямованість погляду, атмосфера «Тіні Риби», та й решти книжок поетки, власне, й становлять внутрішню жіночність, ядро жіночої сутності. Мотив жінки, яка зачинає перлину, зустрічається в книзі кількаразово, і це неспроста. Хоча та перлина, про яку говорить Савка, є символом жіночого натхнення, творчості саме в жіночому внутрішньому світі:

просто

перлина важка

як закон

випорсне

з мене

сяйвом огорне

біла така

досконалої форми

варта найкращої

з-поміж корон

Ця символічна перлина також виявляється тим вічним, що залишається після тлінного, каже «Сон осінньої ночі», який примушує згадати сон Святослава зі «Слова про похід Ігорів». Ідеться про ту частину, де князь бачив, ніби його готують до похорону за якимсь чужим (імовірно, половецьким) звичаєм: він непорушно лежить на столі, його вдягають у чорну паполому, бальзамують «синім вином» і сиплють на груди крупні перли. Чорна перлина виступає ніби лінзою, через яку проектується перевернуте зображення: чоловік в оточенні благоговійних слуг і служниць — жінка і байдужі (та й чого вже там, доволі цинічні) патологоанатоми.

Вірші вібрують інтонаціями, які можуть наповнити драматичним змістом навіть зовні просту річ, елементарний жест прописати одночасно в кількох площинах. Ось тут, наприклад, не візьмуся казати, чого більше: кокетства, відчуття гіпнотичної влади, чи, може, чогось ніби пророцтва, хтозна…

Надкуси солодке і прославлене

Яблукове серце, надкуси.

Лиш бджоли побійся православної,

Як і тої вихрестки оси.

Збірка укладена так, що образи, які раз у раз зустрічаються у віршах, ніби римуються між собою. Риби, море або пошук моря (навіть там, де його самого і близько немає), згаданий вище мотив перлини, нічні метелики, бджоли — вони всі ніби хвилями накочуються на читача і повертаються знову, кожне у свій час. Навіть алюзії на «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері повторюються, але не дублюють одна одну. На початку книжки проростає впізнавана рослина:

зрощую сад

а він виростає

одним баобабом —

а десь уже ближче до середини виринає Лис, той самий, який колись навчив дружити маленького героя (а в чомусь — і ліричну героїню Савки). Попелястий бог нічних мотилів із присвяти Римарукові згодом відобразиться чорним малюнком на жіночому плечі.

Книжка не є замкненою на особі авторки і витвореному нею світі, тут багато присвят, багато відчуття безпосереднього, інтимного звертання. Як адресати, різняться й інтонації, тональності розмови. Десь просте «моя ти хороша» , десь епічне «йдуть через гори брати, довіряючи псам / шукати у мокрому листі стежину додому» . А може, й отак: «І буде в тебе небо каталоній / і срібнокрила бабка на долоні / і повні дзбани меду і вина» … Братерство, любов, чуттєвість — з якогось моменту усі ці сили грають разом, як один оркестр, і читачеві непросто, та й необов’язково їх розрізняти, як у цьому вірші, присвяченому жінці:

щось серед мене вибухом кличе зраду

але здається я усміхаюсь радо

просто з тобою стільки була без тебе

просто рікою перетікала в небо

і опадала в очі твої дощами

що ж це між нами хто це стоїть між нами

Можна сказати, що «Тінь Риби» складається переважно з того, що Вільям Блейк назвав піснями досвіду. Ідеться не про вік авторки, який усе одно визначити випадає тільки тоді, коли вона прямо про нього каже. Ідеться про емоційний досвід: саме він допомагає за кожним простим словом розгорнути перспективу вглиб, показати кипучу серцевину дійсності, недоступну тим, хто ще не встиг чогось прожити душею. Досвід — це коли встигаєш побачити і початок, і кінець події, а потім зав’язуєш їх у єдиний вузол, наприклад отак:

і коли відпускаєш птаху

з окільцьованим серцем

вона повертається

твоїм таки перснем

Так само єдиним вузлом з’єднані оті самі братерство, любов і чуттєвість, так само перетинаються лінії життів, а в читанні слідів буває не менше, а то й більше сенсу, ніж у читанні слів. Риба і рибалка, жінка і перлина, закохані, друзі, матір і дитина — це теж вузли, вузли, вузлики, зав’язані й полічені не нами. Із теплих м’яких шнурів різного кольору й товщини можна було би сплести двійника цієї книжки й додати до паперової.

Так отож. Хто вже пакує валізи на море — сміливо кладіть у кишеню торби цю невеличку шорстку книжечку. Вона заповнить собою інтелектуальну порожнечу цивільного пляжу на якомусь березі безіменного відпочинку з дерев’яними хатками. Вона не гірше читатиметься й під сонцем Лисячої бухти чи іншої дикої і затишної місцевості, і там у притулене вухо ця книжка, як мушля, вишепче окраєць далеких звуків міста. А коли на морі розгуляється шторм, її можна буде читати з різних кінців: щоб заспокоїтися, щоб злякатися, щоб поворожити.

Зрештою, і море не обов’язкове.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить   спільно із видавничим домом « Most Publishing » , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином   «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"   та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ