Re: цензії
- 08.05.2024|Віктор ВербичЕпоха і народ – крізь призму долі однієї людини
- 07.05.2024|Ігор ЗіньчукВогонь українства
- 07.05.2024|Ігор ЧорнийШукайте жінку
- 06.05.2024|Віктор ВербичРута Ружин - українська міс Марпл: екскурс у світ двох романів Надії Гуменюк
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
Видавничі новинки
- Тара Шустер. "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Клариса Пінкола Естес. "Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Станіслав Арсьонов. "Посібник зі щастя. Як наповнити своє життя достатком і радістю"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Лев Ребет. "ТЕОРІЯ NАЦІЇ"Книги | Буквоїд
- Дмитро Савченко. "Вовки Да Вінчі"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. Чимчикун. "Історії Країни НаДобраніч"Дитяча книга | Буквоїд
- Франц Верфель. "Винен не вбивця… Зустріч випускників"Книги | Буквоїд
- Таня Стус. "Проростання"Проза | Буквоїд
- Дарія Піскозуб. "Машина"Фантастика | Буквоїд
- Стюарт Тертон. "Сім смертей Евелін Гардкасл"Книги | Буквоїд
Re:цензії
Три заповіді Петра Яковенка
Мирослав Лазарук. Через терни до любови. Сповідь перед художником: Роман-есе. – Чернівці: Букрек, 2010. – 124 с.
Кожна книжка як відкриття нового світу. Лукавлю: не кожна книжка, особливо сьогодні. Але книжка, про яку веду розмову з розряду відкривавчих.
Я мало цікавлюся світом художників. Не тому, що є снобом, просто завжди сприймаю мистецтво живопису на рівні дилетанта: сприймаю, захоплюсь або не розумію. Колись цим страждав, пізніше прочитав Вітольда Гомбровича і заспокоївся. У своїх щоденниках він висловив сміливу думку, що насправді дуже багато людей не розуміються на живописі, але не хочуть виглядати невігласами в очах інших і щиро захоплюються тим, чого не розуміють або не сприймають: «Але заковика в тому, що про малярство говорити не можна. Отже, ці розмови нагадують діалоги німих – вони цмокають, махають руками, вишкірюються… «Як же так, що ти не розумієш цієї плями?..» «У цьому щось є … щось … щось таке, ну, знаєш…» «Прекрасно, чудово, таааа … хай йому грець !» «Слово честі, це геніально!» (Щоденник, том 2, с.60-61). І ще декілька міркувань Гомбровича: «Чому ж не визнати, що пензель – бездарний інструмент?.. Це виглядає так, начебто ви із зубною щіткою в руках кинулися на космос, який зяє блиском» (Там само, с.71); «(…) ми забуваємо, що ці художники стали нам близькими тільки тому, що їхні біографії заповнили величезні прогалини, які залишилися після соняшників і яблук. Якби їхнє життя не було передане нам засобом слова, то їхні автопортрети не надо нам придалися б» (Там само, с.73). Напевне, досить. Бо цими міркуваннями я зіб’ю себе сам із думки, бо хочу сказати наступне: книга Мирослава Лазарука про художника Петра Яковенка (1914-2006), який народився на Черкащині, довгі роки працював у Прибалтиці, і останні 25 років свого життя провів у Чернівцях, де й помер, – з розряду простих і доступних книг про світ кольорів і ліній, про світ живопису, творцем якого була світла і добра Душа...
Доля Петра Яковенка розкрита через авторський коментар-розповідь, помережену розповідями самого художника й доповнена вирізками зі статей про художника, щоденниковими нотатками автора книги і декількома листами до різних адресатів.
Доля Петра Яковенка, якому заповідалася непогана кар’єра військового, і який у 33 роки відчув, що повинен змінити своє життя й почав малювати, до того ніде спеціально не навчаючись, звичайно, є унікальною, як доля людини, яка запрагла бути собою і попри всі перешкоди, які зустрічалися на її шляху, поборола їх і осягнула тієї сковородинської мудрості, до якої йшла усе життя: тільки сродна праця робить людину щасливою . Тому Мирослав Лазарук для обрамлення своєї книги-розповіді використав художню новелу про бджолу, яка самовіддано робить те, що їй належиться: «Бджолина філософія – жити, значить, творити, примножувати божественне в людській круговерті. Перетворювати дари природи у найвище почуття, що зветься так ніжно і лагідно – любов» (с.4).
Сам Петро Яковенко сформулював життєві й творчі принципи дуже просто: «Я маю три заповіді, за якими прожив увесь вік: по-перше, треба шанувати, поважати і розуміти високе мистецтво минулого; по-друге, треба працювати задля його процвітання невтомно і самовіддано, як шахтар-рудокоп; по-третє, треба непохитно вірити у самого себе. Тільки опісля й народжується мистецтво» (с.65).
Книга написана легко і з великою любов’ю до художника. Сей варіант життєвої і творчої біографії, що йдуть у взаємозв’язку і взаємопереплетенні, на диво пульсуючий і справжній. Розкриті всі перипетії нелегкої творчої ходи, коли художнику доводилося весь час стикатися із нерозумінням, байдужістю, черствістю і несприйняттям. Розповідає Мирослав Лазарук, хто допомагав художнику, як влада байдуже сприйняла вістку про його смерть… Але завжди знаходяться люди, які, всупереч тенденції вихолощування любові, залишаються вірними лицарями і воїнами Добра. Книга щедро проілюстрована світлинами, а справжнім подарунком є 51 репродукція картин Петра Яковенка (серед яких репродукції таких його відомих картин як «Натюрморт з яблуками», «Оголена», «Мальви», «Едельвейс», «Карпатський краєвид», «Вояк другої світової» та ін.). Хоча хотілося би, аби ці репродукції розміщувалися окремо на сторінці, але це вже не вина автора, а реалії сучасного видавничого процесу.
У картинах Петра Яковенка – світлі, яскраві кольори домінують, автентика карпатського ландшафту, що викликало здивування Василя Герасим’юка, коли він відвідав разом із Мирославом Лазаруком Петра Яковенка, адже художник родом з черкаських степів (село Синиця біля Умані). Художник у своїх розмовах-бесідах із автором книги залишив головні постулати своїх теоретичних міркувань, викликаних більш як півстолітньою художньою практикою: «Основним у живописі завжди був і залишається колір. Так, так, дорогенький Мирославе, тільки він найбільше волнує душу, аж вона щемить і радіє, бо торкнулася чогось незрівнянного, сокровенного, до чого ще не торкалася. Колір, колір – ось моя мета» (с.60).
На своїй останній прижиттєвій виставці у Чернівцях, у вересні 2004 року, Петро Яковенко так прокоментував своє творче кредо: «Там, де нема мистецтва, все покривається тьмою, порочною для нації і держави, де нема мистецтва, є раби і колонія (…) » (с.79). А на запитання журналіста, що він хоче сказати людям своїм мистецтвом, відповів дуже просто: «Правду красиву і нічого більше. Художник рятує душу, в якій немає любови, бо без неї нема ні мистецтва, ні людини. Там, де Любов, там – і Бог» (с.80)… Можливо тому художник найбільше любив малювати Квіти і Жінку.
Мирослав Лазарук не зловживає абстрактними розписуваннями про творчий метод художника, надаючи можливість самому коментувати, пояснювати передісторію написання тих чи інших малярських робіт. Інколи вдається до фахового коментаря, подаючи вирізки із статей мистецтвознавців (на жаль, не дуже численних) про картини Петра Яковенка.
Гадаю, той спосіб, який обрав Мирослав Лазарук у розповіді про художника унікальної долі є найоптимальнішим і найщирішим. Така відкрита форма, чи як автор визначає жанр книги «роман-есе», є найвідповіднішою і найкращою у бажанні донести Правду життя і Правду творчости.
І на кінець, повертаючись до тези Гомбровича, що «художники стали нам близькими тільки тому, що їхні біографії заповнили величезні прогалини, які залишилися після соняшників і яблук» , скажу тільки, що попри всю дискусійність висловлювання, великий поляк має рацію у найголовнішому: скільки є талановитих художників, про яких мало знають, бо десь збита оціночна художня шкала, яка завжди недоступна або малоцікава пересічному споживачеві мистецтва. Тому такі книги, як ось написану Мирославом Лазаруком, потрібно вітати і підтримувати як взірець живого і доступного, водночас талановитого коментування-розповіді, завдяки якій у душах людей більшає світла і любові. Тих вічних ознак без яких не буває Людини творчої, готової звільняти власні світи і готової входити у них, розширюючи власні …
Коментарі
Останні події
- 07.05.2024|08:2711-12 травня у Львові відбудеться Coffee, Books & Vintage Festival #4
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив