Книга, про яку йдеться, вийшла в одному з найактивніших і найуспішніших видавництв регіону. Роман - прозовий дебют молодих львівських письменниць (чарівні панянки - рідні сестри). Композиція книги - шість глав гармонійно обрамлено коротким прологом  та  напівсторінковим епілогом. Сюжет складено з численних життєвих історій, котрі відбуваються «у старовинному та безсоромно красивому місті Л.». Вони, ці окремішні історії, між собою переплетені, бо пов´язані спільними подіями і героями, котрих у книзі чималенько. Персонажі підкреслено карикатурні, але комізму, як такого, читач не відчуває, скоріше -  огиду й обурення від споглядання зворотного боку життя «у «старовинному та невимушено красивому місті Л.». Це споглядання нам дискомфортне,  зручно і звично робити вигляд, що все «тіп-топ»!

 Два  героя з, так би мовити,  протилежного, позитивного табору, виконують концептивну гуманістичну функцію противаги чисельному негативу:  «...літній чоловік відклав олівець та озирнувся довкола. Мефодій, а зрештою просто Фодик, сидів у літній кав´ярні «Казки Великого Відня» й обмірковував тему сьогоднішніх роздумів, що їх переносив на папір. Його мрії, на думку пересічного слухача, здались би не просто утопічними, а божевільними. Проте це були його мрії, і Фодик поставив собі за мету будь-якими шляхами втілити їх у життя, створити свій світ». Що ж то були за мрії?  Віднайшовши шлях у паралельний світ, Мефодій узяв на себе роль новітнього Харона. Проте на відміну від свого міфологічного попередника, він сам вибирає жертви, й оцінюючи їх земні «діла», виносить звинувачувальний вердикт - подорож на хутір Х.: «Фодик прийняв рішення взяти на себе роль чистильника та карателя, розгрібаючи лайно, що накопичилось у душах людей. Його, можливо, нелюдська, ритуальна, майже стерильна жорстокість набирала обертів та полягала у визнанні пересічними жителями  міста Л. своєї вини за спільництво, лицемірство, бездуховність». Додам до цього переліку вбивство,  зраду, перелюб...

Що то за загадкове місце - хутір Х.? Фантазійно-артистична уява письменниць створила проект ідеального пекла для злочинців, яким на землі не повинно бути місця: «Це інший вимір, це інший бік дзеркала... Він коло нас, і його мешканці  приречені на вічне та нікчемне життя, яке здобули собі самі». Опис ритуалу зустрічі нових жителів хутора Х. нагадує буфонадний паноптикум, де панують страхітливі істоти - потворні ґноми (до слова, наявність ґномів-карликів - майже обов´язковий атрибут сучасної фентезі-літератури).

Домінік («... чоловік - молодий та гарний. Його блакитні очі були ніби із самісінького неба, бо здавались аж надто неземними») - це персонаж,  котрий   уособлює есхатологічно-філософське credo письменниць,  які за своїм віросповіданням (судячи з тексту книги) є правдивими християнками. Тому цей образ створений на взірець ікони, молячись до якої наші душі світлішають, очищаються від суєтних думок, прагнуть спокутування й прощення. Він, Домінік, не говорить, а рече, промовляє («Бога не треба боятися. Його потрібно тільки любити... Знання - це шлях до еволюції людства... Бог - це любов. Істину знатимуть тільки обрані Богом... Релігій багато, а Бог - один»), тому насамкінець оповіді про події, що відбулись «у затишному... невимушено прекрасному місті Л.» доречно «звучить» «Реквієм» В. А. Моцарта. Остання строфа тексту нарешті відкриває таїну імені героя: Requiem aeternam dona eis, Domine -Вічний спокій даруй їм, Господи...

Фінал твору очікувано трагічний. Зграя озвірілих людей вбиває Домініка на очах майже збожеволівшого від побаченого Мефодія. Нотатки зникли: « Жодного речення. Так, ніби й не було там ніколи нічого написано... Шарпнувши зошит, він одним махом закрив його. Одиноке сиве пір´ячко вилетіло з зошита, покружляло біля нього, мов у якомусь лагідному танку, і чемно впало до ніг...»  -  все, що лишилося від Домініка на Землі...

Мова авторок роману невигадлива, проте надзвичайно виразна й жива.  Іронічність,  якою просочений текст, гадаю, теж  не випадковість: « Вірші були гіршими за посередні... ...стіни Будинку культури, що знали, мабуть, іще Леніна... Обраними (на гастролі до Польщі - Т. Д.) виявлялись лише ті співачки, чий апарат працював краще - як голосовий, так і генітальний... Номери (в готелі - Т. Д.) були середньої паршивості».

 «У шалено прекрасному та стародавньому  місті Л.» народилась талановита книжка  -  майстерна  стилізація  у манері  майданних театрів  ХVІІІ-ХІХ століть та італійської commedia dell´arte, де, на мою думку, прозоро проглядається творче, ориґінальне, самостійне  використання  естетичного досвіду світової  художньої культури. З іншого боку, я  вбачаю у  дебюті львівських письменниць типово нетиповий приклад національного варіанту постмодерної прози, де максимально підкреслено зовнішні характерні ознаки нашого часу -   епохи  безладної, втомленої, ентропійної культури, панування у мистецтві естетичної еклектики, здрібнення світоглядних релігійно-філософських  уявлень про Всесвіт і наше місце у ньому.

Одним словом -  «епохи  загниваючого процвітання»!

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить   спільно із видавничим домом « Most Publishing » , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином   «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"   та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ