Отримала книгу ще в понеділок, але не одразу сіла читати. Хотіла мати трохи вільного часу, щоб таки насолодитись процесом читання. І сьогодні несподівано з’явилась така можливість. Історії читаються на одному диханні. Але після кожної окремої історії дуже хочеться зробити паузу, щоб осмислити, зрозуміти цілісність того, що відбулося в житті цих людей, співставити й порівняти це з власним досвідом. Описані в книзі події мені довелось частково пережити особисто: страх, втечу, втрату можливості безпосереднього спілкування з близькими людьми, вихід із зони комфорту, потребу заново знаходити себе.

Вірю, що кожна людина має свою історію, яку може розповісти світу. Саме з таких “особистих” історій і складається ця чудова книга, яку я хочу й буду радити тим, хто про АТО й біженців знає лише з екранів телевізора чи відео в інтернеті. Вони часто запитують: “Як там? Невже там дійсно так жахливо? А чого саме вони хочуть? Чому не їдуть звідти? Чому не воюють?” Це важкі запитання, на які не завжди знаходиться відповідь. Крім того, не завжди й далеко не всі можуть розповісти про свій досвід перебування в зоні АТО, а також втечі звідти. Знаю, важко поставити себе на місце тих людей, для яких ці події стали реальністю. Саме тому такі книжки, як ця можуть допомогти це зробити. Об’єднати такі різні й такі однакові Схід і Захід. Також для інших біженців ця книжка буде корисною вже усвідомленням того, що є багато людей, які пройшли через ці випробування і не втратили людяності, власної гідності, а навпаки знайшли сили почати все знову, йти далі, розвиватись, не злякались радикальних змін, змогли вибратись із зони комфорту та протистояти спокусі повернутись до старих звичок.

Стиль написання дуже особистий, начебто автобіографічний. Незважаючи на гнітючі обставини, знаходиться місце й для гумору й для самоіронії. А також для надії. Це напевно, найголовніше із того, що помічаєш читаючи ці історії. Не можна втрачати надію навіть у найскрутніших обставинах. Цю надію знаходиш у щирих і привітних людях, які готові поспівчувати та запропонувати допомогу, та у таких приємних деталях, як вишенька біля дороги, прониклива гра скрипаля та прогулянка нічним містом. Після прочитання цієї книжки хочеться жити і радіти життю. Не піддаватись паніці та не впадати в апатію. Але в ній також звучить заклик до змін: змін у суспільстві, змін у власній свідомості. Питаю себе “А хто я? Чого хочу? Що можу зробити для своєї України?"

Хочу подякувати Літературній агенції "Discursus" за працю вкладену в цю книгу, чудовий дизайн і зручний формат. Рада цьому поповненню своїх книжкових улюбленців.

Особлива подяка автору за відвертість і простоту, такі необхідні зараз. А також за позитив та життєві уроки, які ми можемо здобути навіть у найтяжчі моменти життя: “АТО - це чудова можливість…” Любити життя, любити людей, любити свою Батьківщину!