Ірина Червінська говорить, вона намагається розтинати, розділ/яти усталені схеми таким чином, що ззовні не одразу помітно, що операція проведена успішно чи/або препарування відбулось, на умовному виході маємо приватні видряпані написи, вони то більш чіткі, то ледь видимі, але не від слабкості, а від того, що авторка в момент писання не так сильно тисне на олівець, клавіші, ips дисплей гаджету, йдеться про стан, коли естезис перестрибнув кілька щаблів разом з екзистенцією, що було спричинено як Іншим так і інакшими сторонами власної особистості, що актуалізувались під тиском. Але вона‑він-воно не просто говорять, що передбачає певну злагодженість, а й промовляють , проказують до самих себе (авторка до себе, текст до себе) деякі коди, адже прошивку довелось обновити, не скинути до початкових налаштувань, а накласти іншу на попередню, проказують, щоб запам’ятати, нагадати при першій потребі; проказувати, як патос хвороби, що відчутна не лише внутрішніми органами, а шкірою, кінчиками волосків, персами. Промовляння – aspectus , котрий огортає мову, не окремими випадками, фігурами, сентенціями, але цими самими випадками, фігурами, сентенціями вибудовує, реконструює інтерпеляцію до/з Інши(ми)х, які часто або ж завжди в своїх мнемонічних блуканнях є Чужими (?). Звідси холод, « я стаю холодною» , звідси дрейф , що вже не тільки ризикує час від часу ставати небезпечним, а з часом все більше стає небезпечним, навіть з урахуванням почуттів, відчуттів, читання, перекладання, самі приватні тексти оприлюднились і вони не могли не бути оприлюдненими, бо говоріння, промовляння при своїй герметичності є відкритими, принаймні в першому наближенні до червоного інтерпелятивного знаку стоп , що кардіограмою окликає відкритість і запит. Запит в модифікаціях про, до, від . Тобто немає готових рецептів, тобто щось готове ризикує перетворитись на кліше, безпорадний шаблон, коригуючу білизну, що нібито відновлює форму. Відновити не означає створити, створення – це щось більше ніж упорядкування слів, навпаки – це те, що залишається після того, як хтось упорядкував і те, що за межами основних, фасадних сенсів, за межами будь-яких це .

Приватний, окремий, прихований, позбавлений, закритий, рефренністю («And over. / For over. / Not covers. / Yes. Lovers!») капає на пошкоджені файли, папки, тліючі святі клапті паперу. Мова про тексти, про авторку, про читачів, про критиків? Яка між ними інтерпеляція? Всі ці значення, volens nolens, означають більше ніж прямий сенс. Приват, означений смисловий ряд – це що? чи хто? (наближаючись до запитування Ж. Дерріда). Чи це одночасність, інтерпелятивна одночасність дрейфуючих приватних, тих хто/що розчиняються з осені в осінь, в фізіології, речах, екзистенції голосів, письма авторки, читанні читачів, читача, тексті, як декотрої окремішності «десь за ребрами, під печінкою», «несвідомо з демо-лінками», «у закінченнях, / у нервових і слово-реченнях»... дата-підпис – код на кшталт вимовляння (і написання) холофрази m ám tě rád , не тотожні, але близькі. Як і говоріння/промовляння Ірини Червінської близьке до chronology «you slide away on wind, the crystal air / carries your new songs in snatches thru the windows / of our sad, high, pretty rooms» Діани Ді Прими, до її poem of refusals «No strong men in shirtsleeves / striding thru / my kitchen: warm & obtuse. / No me curled-like-kitten around / a leeping child & smiling / seductively».

Підпис, дата, підписати текст, вказати дату і тим самим вийти за процес підписування, за датування, вийти до роздумів Ж. Дерріда (дата «повинна стертися, щоб стати такою, яка читається, повинна зробитися нерозбірливою в самій своїй розбірливості»), до значень підписів і дат, але я графую нотатки на полях і одночасно графую їх за суто текстуальними полями, адже вимовляється інтерпеляці(я)ї привату, чи краще приватів (?). Маємо справу з віршами, які завершуються, округлюються датою, словом, безпосередньою локацією. Коли дата відсутня, то це є свідченням демонстрації чого? кого? Авторка не поставила дату після написання, авторка викреслила день, іноді, викреслила подію і зробила крок в бік. Але чи не вказує відсутність дати на вкреслення пунктирних ліній привату, пробивання маніфестацій того, що поза/між графем, приват до появи привату, пробивання приватності привату, напередприватності , що передує народженню привату і його втіленню на письмі? Дата не те, щоб нівелює приватність , чи якимось чином її придушує, але дата – це мітка , авторка може не пам’ятати подію, але її тримає в пам’яті дата, картинка проявляється, коли поряд з датою виникає локація. Промовляння авторки до дати-підпису, промовляння дати-підпису до авторки.   До чи після дати? Як правило мовиться про одну локацію, локацію, котра є початком авторки, коренем, не кореневищем. Пересування витоку до/після – намагання послабити його впливи, послаблення – не відмова, пересування, як інтерпеляція, намацування, отримання різнобічного досвіду cupiditas , трьох крапок канатоходців . А також зашифрованих в дужках літер латиницею, що знов таки виходять за усталеність (в цьому контексті), як виходить за усталеність m ám tě rád . Ініціали зберігають і транслюють ініціальність , авторка виконує ініціацію, приховує і відкриває сенси, почуття, втрату, досягнення. Ініціали з датою починають, оприлюднюють приват редукуючи передмову і актуалізуючи червоний інтерпелятивний знак. Натомість кореневище не виключається з тексту, поєднання локації-дати-підпису також рух, рух без вектору, без хештегів, з назвою, окликанням, запитуванням, недомовленістю суєтної сюїти «На острові! На острові…», «У просторі? У просторі…», «У дикому. У дикому?», «Безликими... Безликими…» – один з приписів початку, ілюстрацій, текстів під хештегами і з іменами ( під – пасивність, з – діалог?).