Коли в історії виявляють порожні сторінки – у літературі з’являються тексти-містифікації. Не рідко останні стають приводом для нових пошуків або пошуків узагалі – як було насправді. Так, за «Іліадою» віднайшли Трою – приклад, що затьмарює всі інші приклади. Після «Криголаму» Віктора Суворова почали доводити, що Сталін збирався першим напасти на Гітлера. Художні реалії «Володара Перстенів», «Гобіта» Дж. Р. Р. Толкіна – геополітична ситуація у Європі 30-х років минулого століття, де Мордор – Третій Рейх, ельфи та інші – союзники протигітлерівської коаліції. Легенди про золото Полуботка стали підставою для проведення істориками мало не детективних операцій навколо лондонських банків і міфічних 20 тис. фунтів стерлінгів. Краледворський рукопис – містифікація, яка стимулювала творити чеську національну іторію, а «Поеми Осіяна» Дж. Макферсона – кельтську.

Традиція оприявлювати «таємне» не чужа й українській літературі. Не так давно до Р. Іваничука приходив лист від пані, яка обурювалась, як можна було так недбало повестись з рукописом – надважливою історичною пам’яткою – із роману «Манускрипт з вулиці Руської». Або епістолярні перли від «Союзу українок» до Ю. Винничука про славнозвісний «Щоденник Роксолани». Чи щира віра окремих читачів у справжність писемної знахідки Д. Білого та його ритуально-містичні практики через роман «Басаврюк ХХ». Таких прецедентів історія красного письменства знає чимало.

Роман Василя Тулая «Двадцять років причетності» – художня химера сучасної української літератури, яка може спровокувати зберігачів святинь та реліквій по гарячих слідах текстової дійсності віднайти оригінал чудотворної ікони Гошівської Божої Матері в реальній дійсності. Не здивуюся, якщо це станеться – літературний провіденціалізм рідко підводить. Особливо тих, хто без кінця вірить і надіється. Автор саме з таких, адже створив не лише сюжетну, але й духовну сферу пошуку святої реліквії.

Герої текстових реалій часто зустрічаються з неземною енергією, яка веде їх до втраченої ікони. Ця енергія переповнює їх, і загострює сприйняття реалій, провокуючи різноманітні конфлікти. Одним з них є національно-моральний. Василь Тулай моделює ситуацію, коли в радянського гебіста – онук-націоналіст. Поріддя того, хто нищив, вбивав і плюндрував, створює, плекає і освячує своїми вчинками. Наприкінці твору наратор резюмує, що не одне добро ще треба зробити, щоб відмити невинну кров з дерева роду. Закон крові – страшний закон – одна з найпотужніших домінант роману.

Містика в тексті є окремою героїнею. Це вона покаже стежку трьом чоловікам до таємничої криївки. Розкладе з розсипаних коштовних самоцвітів на столі карту, що приведе до священної реліквії. Зведе разом закоханих, чиї взаємини –окрема ніжна і трепетна історія. Приведе добрими справами онука до покаяння за гріхи діда. Прихилить двох янголів до вікна праведного…

Містика в романі Василя Тулая «Двадцять років причетності» – генератор текстової і духовної матерії, без якої усе б перетворилося на тривіальний детектив чи соціальний художній твір. Натомість письменник приніс ще одне слово в духовний контекст літературних сенсів, ще один автосенс – «Слуг червоного сатани не цікавила ікона: з неї здерли золото і коштовності, а сам образ, у що ми свято віримо, десь зберігся і досі… Надіємось: як відкрив Господь для нас таємницю цього сховища, так відкриє і лико Ікони, вкаже місце, де відшукати святиню».

…Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам…