На жаль, історія вивчається і потім формується зазвичай за документами, а не за спогадами учасників. На щастя, є воєнна проза, котра може розповісти загальнодоступною живою мовою про події, що мали місце у минулому. До того ж посприяти їх переоцінці. При цьому варто пам´ятати, що дефіцит інформації — привабливе місце для різноманітних політичних “вистав”. І одне з таких “слабких місць” займає тема про УПА. Тому кожна крихта для заповнення цієї ніші на вагу золота. У цьому контексті вихід збірки короткої прози “Лісові хлопці” (видавництво “Дискурсус”) є подією надлітературного масштабу.

Збірка короткої прози видана за результатами конкурсу, котрий проводив “Дискурсус” у 2013 році. Книга стала результатом кропіткої роботи з творами фіналістів – двадцяти трьома авторами зі всієї України. Традиційно оформлення книги виконано в червоно-чорних тонах, в історичному контексті, але в сучасному стилі. Три сотні сторінок розбиті на п´ять тематичних розділів: воєнні пригоди, про кохання, про участь дівчат у повстанні, про родинні стосунки та спогади про події.

Стрільба, переховування, погоні та перепалки – майже як в голлівудському бойовику. Найбільш динамічний екшн – «Шуміла вода» (Лад Ясен): «Заскрипіли двері, хтось зайшов до сіней, а потім до кімнати. Надворі знову почулися крики здати зброю, їм відповів Мор, після чого вибухнула граната. Почалася стрільба. Темні фігури, що зайшли до хати, припали до землі. Вони підповзли до вікна, і було видно у фуражах їх профілі».

Разом з цим сповна української ліричності («Калиновий вирій» Юлії Лісовської), магічного реалізму («Остання подорож Дива» Галини Максимів). Войовничі сцени плавно переходять у чутливі – через «Варвару» Зіновія Федорчука: «По хвилі, відпустивши віжки, він ніжно обняв дівчину і делікатно забрав з її тремтячої руки невеличкого пістолета».

На що здатній такі «тремтячі руки» ще стане відомо у розділі, який перегукується із назвою книги – «Лісові дівчата». А от трепетним почуттям, що й справді «на вістрі», судилось розділити партизанські умови їх володарів. То помирають недоказаними, то виходять на поверхню в останню мить життя. Бо ж пріоритет – здобути незалежність, і в жертву їй кожен повстанець приносить всього себе: і серце, і душу. А замислишся про вік – дрижаки проходять: «Їй було всього сімнадцять, і вона була нецілована. І навіть не знала імені того, хто волею долі став її першим». (Дмитро Княжич «Перший»).

Відомо, як участь в УПА могла вплинути на долю цілої родини. Мовчання – найкращий захист, але родинні стосунки тріщать від того, що за цією тишею. І сповідь сочиться крізь ці тріщини з вуст батьків, відкриваючи їхню витриману крізь роки правду. Непрості (інколи з елементами детективу) історії розділу «Яблуко від яблуні».

Спомини відрізняються лише тим, що пригоди описуються вже з віддалі кількох десятків років, через покоління. В розділі «Спомин про бувале» найбільше відчувається, що оповідання написані в результаті досліджень біографії конкретної людини (часто – родича автора). Тут же можна знайти фантастичну пригоду, коли минуле вривається в сучасний світ («Останній бункер», Дмитро Єльніков). Книга завершується доволі оптимістично – розповіддю, що тяжіє більше до публіцистики, хоча й художньої («Переможець імперії» Юрія Пригорницького).

Мовна семантика «Лісових хлопців» часто відносить до тих реалій, в яких відбувались події. До прози інколи приплітаються римовані рядки, але це скоріше сугестія, аніж віршовані розповіді. Загалом, тести цієї збірки не є одноманітними. Деякі більш експресивні, інші – більш стримані. І час її появи є якраз доречним, бо тільки з віддалі можна побачити всю картину, а висновки від побаченого вже зробити в теперішньому. Корисно і цікаво буде як молодому поколінню (починаючи ще зі шкільних лав), так і старшому.