Для мене особисто «Вавилон» віднині в уяві поєднується ще й з ошатною антологією. Ця книга присвячена історії та культурі лужицьких сербів або ж вендів – найменшого західнослов’янського народу, котрий мешкає на теренах Східної Німеччини (землі Саксонія та Бранденбург). За понад 1400-літню історію на долю лужичан випали найрізноманітніші випробування. Збереженню їх національно-культурної ідентичності перешкоджала асиміляція, передусім, онімечення, яке триває й дотепер. Проведення на території компактного проживання цього народу меліоративних робіт, видобуток бурого вугілля призвели не лише до руйнування давнього природного ландшафту, але й до вимушеного переселення та розпорошення сільського населення, – як відомо, найтривкішого носія мови та охоронця звичаїв і традицій. Однак, попри всі несприятливі обставини, внаслідок яких постала нинішня двомовність, певною мірою фольклорне представництво лужичан, їм все ж вдалося зберегти власну неповторну індивідуальність, витворити потужну культуру, у першу чергу красне письменство. Цінність нового мистецького проекту якраз і полягає у тому, що він має на меті розширити уявлення про невелику європейську спільноту. Вихід цього справді унікального видання можна також розглядати як спробу бути почутими у вавилонському стовпотворінні, залишити незникомий слід в епоху глобалізації та втрати багатьох національних ознак.

Ініціював та редагував книгу Бенедикт Дирліх – відомий серболужицький літератор та громадський діяч, пропагандист творчості лужицьких майстрів слова, як на батьківщині, так і за кордоном; організатор численних літературних подій та фестивалів, багатолітній очільник мистецько-артистичної спілки лужичан. То ж, само собою, видання стало і своєрідним літописом цього культурного осередку, вміщує багато архівних світлин.

В антології представлені нові та відомі тексти літераторів-сімдесятників, у більшості виплеканих гуртком Кіто Лоренца, – Бено Будара, Бенедикта Дирліха, Ружи Домашчиної, Томаша Навки, Доротеї Шовчиної та ін. Власне, як і поетичний тайнопис живого класика лужицьких сербів Кіто Лоренца. Згадана генерація поетів – феномен не лише лужицької, а й європейської літератури. Покоління 70-х у своїй тематичній палітрі виявляє інтерес до культури рідного народу, проблем збереження материнської мови, природного середовища, оновлює поетику; водночас змагаючись кожен за власну оригінальність і неповторний голос. Також у «Вавилоні» подані твори молодших авторів, з талановитими дебютантами зосібна.

До збірника включені есеї вчених-сорабістів Мартіна Вальде «Маленьке серце Європи. Народ лужицьких сербів на шляху до свого самовизначення» та Дітріха Шольце «Юрій Брезан (1916-2006) як автор «виключно» книг для дітей та юнацтва в колишній Західній Німеччині».

Бути почутим у світі той чи той народ сьогодні має змогу і завдяки перекладам. Особливістю «Вавилону» є те, що на відміну від попередніх антологій лужицької писаної словесності, тут вперше об’єдналися в слові й світлинах венди та їхні приятелі. Літератори та перекладачі з Лужиці перетлумачили та подали тексти зарубіжних письменників, які свого часу перекладали їхні твори, знайомили з їхніми мистецькими набутками своїх співвітчизників, долучалися до подій артистичного життя. Це і майстри слова з так званого культурного пограниччя, насамперед, Чехії та Польщі, такі, скажімо, як чех Мілан Грабал, і представники слов’янських діаспор Німеччини, й укладачі лужицької поезії та прози чужими мовами, як-от серби: Ян Красні та Мічо Цвєтич. Останній, до слова, відомий літературознавець-компаративіст, сорабіст, редактор часопису «Книжні новини» у Белграді, присвятив  своїм лужицьким побратимам Бено Будару та Бенедикту Дирліху художньо викінчені поезії. Цікаво, що до антології ввійшли і тексти української поетеси та науковця Тетяни Дзюби.

Звісно, у наведеній оповіді – лишень дещиця духовного світу, розгорнутого на 266 сторінках книги. Презентація її відбудеться під час березневого книжкового ярмарку в Лейпцизі. А влітку тексти з антології звучатимуть біля старої водонапірної вежі-музею Будишина (містечка, яке є своєрідною столицею верхньолужицьких сербів). І нехай ця міцна кам’яна споруда поступається розмірами вавилонській, але для вендів та їх друзів вона також уже давно стала символом. Поруч з нею бриніло стільки різних мов! Але, на відміну від напівміфічних біблійних вавилонян, учасники творчих імпрез у Лужиці завжди вміли порозумітися.

З метою охоплення ширшого кола читачів антологія видана німецькою мовою. В Україні зацікавитися нею можуть сорабісти, літературознавці, ті, хто вивчає німецьку мову; книга стала б гарним поповненням відділів іноземної літератури у бібліотеках тощо. За бажання «Вавилон» можна замовити за адресами: pop-verlag@gmx.de чи zsw-skb@gmx.de  Вартість фоліанту, без пересилання, 14 євро.