Вам слід зрозуміти, що «Транс-Атлантик» –

це не забавка, не каприз і не випадковість,

а логічний і невідворотний наслідок мого

 – польського – розвитку.

Вітольд Ґомбрович

«Передмова до Транс-Атлантика» (1953)

Вже вдруге за нетривалий час «Видавництво Старого Лева» тішить шанувальників польської літератури та творчості Вітольда Ґомбровича – після раніше опублікованої «Порнографії» читач має змогу продовжити знайомство з автором прочитавши його роман «Транс-Атлантик», що був написаний на початку 50-х в Аргентині та досі сприймається доволі неоднозначно.

Головний герой роману – польський письменник Вітольд Ґомбрович (alter ego автора) в 1939 році прибуває на польському кораблі «Хоробрий» до Буенос-Айреса. Саме в цей час в Європі ось-ось має спалахнути війна, яка пізніше стане Другою світовою, і Польща приречена опинитися в епіцентрі бойових дій. Відповідно, корабель з поляками терміново повертається до Європи та Ґомбрович вирішує залишитися.

У романі йдеться про незвичайні, дивні та несподівані пригоди в Аргентині «Майстра Великого Польського Генія Ґомбровича Знаменитого» та його нових знайомих – радника Подсроцького, міністра Косюбідзького, трьох компаньйонів Пицкаля, Барона і Цюмкала, гомосексуаліста Ґонсало, пана Томаша та його сина Іґнація. Письменник, що прагне знайти собі місце в чужій країні опиняється в центрі скандалу – пан Томаш викликає Ґонсало на дуель і літератора запрошено бути секундантом. Міністр ж прагне використати дуель для того, щоб показати «як поляк пістолетом орудує» та виголосити «відповідну промову про Честь, Хоробрість і Відвагу» .

Чим далі розгортається сюжет роману тим більше втрачається зв’язок з реальністю, текст стає сумбурним, фантасмагоричним і трагікомічним. Складається враження, що реальність повільно трансформується в сновидіння. Текст зображає поляків та їх традиційне світосприйняття у вигляді пародії. Зокрема, Радник з Міністром, Пицкаль, Барон, Цюмкало та інші являють собою польське суспільство і його керівників. З іншого боку, за допомогою образів пана Томаша та Іґнація (Батька і Сина, Вітчизни і Синчизни) автор показує різницю не тільки між молодістю та старістю, але й минулим і сучасним, старим і новим, традиційним і тим, що порушує традиції.

Прикметно, попри те, що події відбуваються в Латинській Америці, самої  Аргентини та Буенос-Айреса, в романі не дуже й помітно – автор розповідає про поляків та Польщу.  Варто обмовитися, що Ґомбрович у творі доволі багато експериментує з формою, речення часто дуже поетичні, багато слів починаються з великої літери.

Звичайно, роман містить автобіографічну складову – Ґомбрович дійсно напередодні війни емігрував до Арґентини, де тривалий час перебував у самотності та бідності. Саме цей досвід і критичне переосмислення понять традиційності та патріотизму стали підґрунтям для гротескного роману.

Окрім роману «Транс-Атлантик» в книжці читач знайде передмови написані автором у 1951, 1953 та 1957 роках. В одній з них Ґомбрович акцентує увагу на тому, що «взяв собі за звичку супроводити свої твори передмовами, які навіть читачеві не надто досвідченому полегшують підхід до моєї творчості, – і ця система здається мені надзвичайно практичною». Також він звертає увагу на те, що «оцей шокуючий "Транс-Атлантик" найтісніше пов’язаний з моїми попередніми творами і, по суті, є лиш одним із розділів більшої книги, яку я вже давно почав писати…»

Додамо, що «Транс-Атлантик», попри невеликий обсяг, доволі  складний для сприйняття і щоб «пробратися» крізь текст потрібно бути терплячим. Ґомбрович і сам зазначає, що « завжди був автором "непростим" і доступним лише для більш підготовлених людей ».

Полегшить сприйняття читачеві якісний український переклад роману з польської, зроблений Андрієм Бондарем. Саме завдяки йому читач може відчути філігранність тексту, який часом нагадує поезію, а не прозу.

Роман Ґомбровича «Транс-Атлантик» видасться цікавим та привабить читача-інтелектуала, який не боїться  експериментів у літературі і схильний до неспішного та вдумливого читання.