«Видавництво Старого Лева» завжди тішити українських читачів перекладами першокласних дитячих книжок. Цього разу ближчою до нас стала Італія в особі однієї з найвідоміших італійських письменниць Анджели Нанетті. Її книжка, яка привертає увагу вже навіть назвою, зібрала на Батьківщині цілий оберемок національних премій. І не даремно. Захоплива і щемлива історія однієї італійської родини захоплює і не відпускає, а італійський антураж здається таким знайомим, що часом дивуєшся, як це у нас з італійцями так багато спільного.

Оповідає історію про «дідуся, який був черешнею» маленький хлопчик Тоніно. Він описує своє життя, знайомлячи читача з мамою, яка головним чином і тягне на собі виховання нащадка, татом, який постійно на роботі, а ще з повним комплектом дідусів та бабусь: міських та сільських. Протиставлення робучого села і розманіженого міста – таке затерте в українській літературі – тут виявляється досить органічним і ненав’язливим. А далі в оповіді тривалістю в кілька років одна за одну чіпляються історії. Від першої сторінки до останньої багато що змінюється. Тоніно іде в школу, сільська бабуся помирає, а дідусь стає для хлопчика найкращим другом.

Попри неквапливу оповідь у формі спогадів, роман просто порскає великими і малими подіями. Наприклад, боротьба проти відчуження прабатьківської землі через забудову, у іншого автора стала б основою для окремого повноцінного твору. Тут же це лише штрих до масштабніших подій і засіб для створення психологічних портретів героїв. Та ж історія і зі шкільними непорозуміннями через неординарну поведінку дідуся (до речі, сама авторка у минулому – вчителька). Чи з охолодженням стосунків батьків і їхнім розлученням.

Теми, якими оперує авторка, численні й багатоманітні. Іноді аж дивуєшся, як вони вмістилися у такому загалом невеликому за обсягом творі. Особливо вирізняється, втім, тема смерті, описана детально, але водночас без зайвого акцентування. Починаючи від звичного для села різання птиці й закінчуючи смертю бабусі – жодного разу авторка не сфальшивила. Коли надходить час, бабуся ріже курей, яких сама викохала, бо така природа цього світу. І так само природно і тихо відходить сама, лишаючи, щоправда, замість себе… гуску. Черешня, посаджена дідусем у день народження єдиної доньки – хлопчикової мами – має ім’я і є не менш важливим членом родини, аніж будь-хто інший. Зрештою, вона починає уособлювати для хлопчика втраченого діда, адже всяка людина жива, доки про неї бережуть пам’ять. Мало яка книжка здатна навчити цьому читача-дитину.

Але не варто думати, що роман Нанетті промовляє лише до дітей.  Упродовж усієї оповіді авторка апелює до «дорослої» системи цінностей. Можна сказати навіть – деконструює її. Бо ж і в романі і в житті буває, що речі, які здаються дорослим неважливими і зайвими, а дітям – життєво важливими, виявляються рятівними і для тих, і для інших. Закрути життя, болісні розлуки і втрати, компроміси з самим собою виснажують, а врешті виводять людину до витоків, до тієї малої «внутрішньої дитини», якої радять слухатися знаючі психологи.

Українською роман «Мій дідусь був черешнею» переклав Андрій Маслюх, а ілюстрації та самобутню обкладинку до нього створила Анастасія Стефурак. До речі, завдяки такому оформленню та кольоровим малюнками, українське видання сприймається на межі книжки для читання й такого популярного нині концепт-буку. Хай там як, але тримати книгу в руках збіса приємно.

«Мій дідусь був черешнею» - книжка для всіх, кому одного разу виповнилося дев’ять років, і не важливо, як давно.