«Чорний». Стільки любові, поваги, жаги й благоговіння вкладає Ґрізельдіс Реаль у це слово. Назва її роману говорить, що чорний – це лише колір, але ж ні. Там немає того зачовганого антидискримінаційного меседжу на кшталт: «Браття й сестри, всі ми діти Божі незалежно від раси. Всі ми однаково хороші й рівні». Ні! Мадам Реаль вивищує африканців, бо вона кохає тільки чорних, шукає зустрічі з ними, провокує. З білих їй любі лише власні діти. Очевидно, що народила їх письменниця від чоловіка європеоїдної раси, проте про нього жодного слова.  «Підкорена, розчавлена, відтрахана, я мщуся Білим, їхнім мізерним черствим душицям, під якими теліпаються немічні члени.

Їхньому еротизмові, сумній комедії, якою вони маскують власну імпотенцію! Малі хлопчаки, що пісяють у ліжко й крадькома мастурбують, - знехтувані, зневажені, мертвонароджені!

Я плюю вам в обличчя і топчу ваші нікчемні яйця! (…) Пийте свою сечу, їжте своє лайно, і нехай слово «кохання» ніколи не виривається з ваших пельок!»

Щоденник «Письменниці, художниці, повії», як сама себе найменувала авторка, пронизаний аурою божевілля. Богом вільна. Її бойфренд Білл справді неcповна розуму, в нього шизофренія. Напади, сутички, побої, злидні, порятунки втечею від органів опіки та піклування, щоб ті не відібрали дітей – їхні будні.

Видається, що у героїні «Чорний – це колір» просто не складається життя. Лиха доля змушує її злидарювати, голодувати, займатися проституцією та наркоторгівлею.  Але вона сама шукає пригод. Ґрізельдіс Реаль – рабиня емоцій. За комфорт і добробут люди платять розміреним і дещо нудним життям. Для неї це – непосильна плата. Героїня ніби кайфує від своїх проблем, радіє, що вони тримають її в тонусі, навіть осуджує тих, у кого спокійне життя, звинувачує в тому, що вони не відчувають і не кохають. Це цікава візія життя, але збочена.

У книзі описано те, що завжди викликає інтерес у мас – життєдіяльність низів суспільства, експлуатується тема сексу. Однак, «Чорний – це колір» піднімає на поверхню важливі проблеми: дискримінація, насилля, бюрократія, ромський народ, викинутий на задвірки світу.

Деякі сторінки відверто неприємно читати, просто не хочеться знати, що таке є. Утім дух божевілля, любові, жаги емоцій  роблять цю книгу живою й принадною. Попри проблеми, що там описані, вона розважає й навіть розраджує.