Бувають книжки дуже теплі. Як ароматні печені яблука з корицею. Ними хочеться ласувати, повільно, по шматочку, наче останніми днями цієї осені, яка не повернеться більше. Такі книжечки смакують як дитинство. Скибка за скибкою. Захоплюєшся цими нарум’янілими голівками, що пахнуть сонцем…

Це книжка про початок. Осені чи чийогось життя поряд з осінню. Про новий етап – еру печених яблук, золотого листя, материнського щастя. Про час Бога, який прокидається завжди першим (не тільки восени), щоби порадіти з нами кожним днем (навіть похмурим осіннім): «Першим того ранку прокинувся Бог. Він прочинив вікно у небі просто над нашим містечком і щедро сипонув із нього цілу хмару висушеного листя».                                                                        

Щедрість любові відчула не тільки земля, зігріта листям, а й Малюк. Він прокинувся теж. Другим. Після Бога. У своєму теплому ліжечку безтурботно ганяв сонячного зайчика, що «хотів розбудити маму, опинившись на її щоці, але Малюк його випередив». Зайчик, сонце, Мама. І велика гойдалка.

Таке воно, дитинство. М’яке, тепле, щире. І крилате.

Навіть маленька синичка, якій гойдалка нагадала чимось годівничку, «поступилася Малюкові місцем, спурхнувши, щойно він підійшов». Наче промовила: на, бери, політай! Поки є час...поки є…

Поки падає щось тобі до ніг, і котиться долі, і губиться у жовто-багряності листя. І ти, мабуть, поки щасливий, бо «ще не навчився розрізняти камінчиків від каштанчиків», ще не навчився розрізняти…

І Мама – у зачаруванні. Їй хочеться зберегти у серці все: це небо, листя, сонячних зайчиків у кімнаті і перші осінні ранки Малюка. Бо Мама, колись давно, коли ще була не-Мамою, любила пахощі «осіннього листя, особливо після дощів. Вони нагадували їй запахи старих книжок із бібліотеки»… І їй тепер зовсім ніколи читати книжки. А ось вдихати аромат листя-після-дощів  йтиме тепер не одна. Малюк посміхається. Він знає, про що думає Мама. Всі малюки знають це. І осінь теж знає.

«Сьогодні вперше цього року Малюкові спечуть яблук». І він запам’ятає цю осінь, це небо, в якому прокинувся Бог, це листя і дощі, гойдалку і каштани, Маму і її недочитані книжки з бібліотеки. Запам’ятає цю осінь зі смаком печених яблук…