Певно, кожна людина хоча б раз у своєму житті бувала в селі. Чи принаймні читала про нього. Досить багато письменників у різні часи описували життя простої сільської родини з їх звичайним подвір´ям із курми, собакою й котами. Але не кожному спадало на думку описати життя мишей.

Українська письменниця Соня Атлантова вирішила створити для дітей молодшого шкільного віку казочку під назвою “Миші” й навіть проілюструвала її сама.

У центрі оповіді — миші й коти. Авторка показує їх побут, описує їхні пригоди і надзвичайно яскраво передає їхні переживання, страхи, мрії й надії.

У Соні Атлантової миші — як люди. Кожну тваринку письменниця наділила певними рисами характеру. Тож у кожній мишці читач може впізнати певний тип людей.

Основні образи:

Дід Рудольф — людина, яка живе за розрахунком (хороша не та жінка, яка гарна, а та, яка багато працює; не важливо, що чоловік старий, головне — щоб багатий, саме за нього треба віддавати дівчину; запорука родинного щастя — велике помешкання й статки).

“Що головне в дружині? — запитує дід Рудольф. — Зуби! Мимрусю, йди сюди, ошкірся! — Мимруся слухняно підходить, витираючи лапки фартушком, і старанно шкіриться. Видно довгі, гострі й жовті мишачі зуби”.

Суворий і прискіпливий, певною мірою авторитарний. Любить, щоб усі робили лише те, чого він хоче.

Баба Мимруся — типова господиня (з тих, для яких сенс життя в тому, щоб прати, прибирати й варити борщі, тобто усіляко догоджати чоловікові). Незважаючи на ім´я, Мимруся зовсім не мимра. Навпаки, вона дуже люб´язна і слухняна, істерик не влаштовує, чоловіка боїться, як вогню.

Оришка — середньостатистична юнка. Романтична і трохи легковажна. Мріє одружити на собі хлопця і жити з ним довго та щасливо. Ревнивиця й капризуля, не проти подражнити свого обранця, змусити його поревнувати. На відміну від більшості дівчат, не чекає з моря погоди, сама шукає свого коханого і сама ж його питає: “Хочеш зі мною одружитися?”.

Рекс — персонаж, який не викликає жодних позитивних почуттів. Бабій, якого, перш за все, цікавить зовнішність дівчини. Боягуз, який не здатен боротися за своє кохання. Утім, за друга він готовий поборотися. Але аж ніяк не за дівчину. Бо,подумаєш, дівчат на світі багато, а я у мамці такий красивий один. Легковажний, живе одним днем, не дбає про майбутнє. Шукає пригод на свою дупцю. І чомусь саме в таких гультяїв закохуються такі собі оришки.

Мусій — добрий, чесний, романтичний хлопець, але дівчата не звертають на нього жодної уваги. Він не мачо, не вміє поводитися із жінками, саме тому самотній, похнюплений, депресивний. Але разом із тим сміливий, здатен кинутися у бій навіть із тим, хто в рази дужчий за нього. Врешті, коли він зустрічає свою половинку, то розкривається і кардинально змінюється. З таких, як правило, виходять добрі чоловіки й батьки.

Шушка — типова білявка, яка вбачає сенс свого життя у комфорті, в тому, щоб її хтось погодував, щоби був дах над головою, тепло й сухо. Все інше не має жодного значення. Навіщо напружуватись, коли й так усе принесуть?! Вона приваблює хлопців своєю зовнішністю, але потім юнаки швидко розхолоджуються, розуміючи, яка ця дівчина дурна й порожня.

Разом із тим книжку написано з гумором. Комічні ситуації, які трапляються з героями, просто не можуть не викликати усмішки в читача.

“Раптом почувся гуркіт і жалібний писк: «Допоможіть!» Оришка кинулася в темний куточок комори. Бабуся Мимруся, яка не звикла бачити свого чоловіка таким грізним, з переляку залізла у шкаралупу з’їденого горіха. Коли дід перестав репетувати, стара зрозуміла, що їй невтямки, як вона там умістилася. І тим паче не знала бабуся, як тепер вилізти. Оришка почала обережно розгризати шкаралупу, тремтячи від хвилювання. Раптом Мимруся голосно зойкнула — її спасителька боляче вкусила бабу в плече. — Трясця вашій кішці! — вилаявся дід Рудольф і кинувся на допомогу. Рештки гніву він використав для того, щоб розламати шкаралупу на дві половинки. Горіх луснув, і перед дідовими очима постав акуратний сірий м’ячик із блискучим носиком та оченятами. Сидячи в горіховій шкаралупі, Мимруся набула форми горіха. Дід схопив дружину за плечі й добряче її струсонув. М’ячик розправився, і Мимруся знову стала схожа на мишу”.

Для казки Соні Атлантової характерні традиційність структури і композиційних елементів, контрастне групування дійових осіб (хоча негативних персонажів тут, по суті, немає, кожного можна зрозуміти й виправдати), відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет твору багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим фіналом.

Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і переплітаються з пізнавальними, морально-етичними, виховними, розважальними.

Загалом у письменниці вийшла досить позитивна та життєствердна історія для молодших школярів.