Очевидним є той незаперечний факт, що українське красне письменство упродовж останніх років набирає не лише кількісних, а й якісно потужних ознак та досягає рівноправності з іншими європейськими літературами, орієнтуючись при цьому на логічне осмислення того, що діялося й діється з українським народом упродовж його історії. Відрадно, що така література у нас є!

У цьому контексті хочу зупинитися на книзі, яка нещодавно потрапила мені до рук – романі-дилогії Ольги Слоньовської «Упольоване покоління». Текст надзвичайно живий, гарна, соковита, яскрава мова, художня істина потужна, проблематика актуальна. Так зримо й панорамно охопити досить великий період українського під’яремного «СРСРерищного» (В. Винниченко) життя, ввести у твір представників різних соціальних груп, продемонструвати колоритні й правдиві фігури вдається далеко не кожному митцеві. Поетика назви – унікальна. Як романний урбаністичний жанр, цей твір скрупульозно продуманий у всіх композиційно-сюжетних і пообразних особливостях. Екскурси в минуле не затінюють часопростору, в якому відбувається основна дія. Авторка вдягає «Я»-маску, й читачі сприймають Ольдзю Понятовську як очевидця, а для себе особисто – сталкера в минулу епоху. Персонажів у романі достатньо багато, але серед них жодного зайвого й належно не виписаного, причому аж ніяк не відчувається «зведення порахунків» чи «глуму» автора над найбільш дражливими дійовими особами, як це мало б місце, якщо твір виявився б автобіографічним. Нема ідеалізації основної героїні, але є виразна типовість поведінки порядної людини в складних життєвих обставинах. Україна для Ольги Понятовської, як і для багатьох інших унікально вдалих персонажів (батька й бабусі героїні, університетської прибиральниці Ганни Станіславівни, сільського дивака Богдася Дзьобнутого, студента, який гине під час Революції гідності – Ромка Гурака), – не пустопорожній звук. Якщо випаде нагода, всі ці психотипи без жодного артистизму й дешевого пафосу покладуть свої життя за долю українського народу.

Художній домисел у романі щільно переплетений з реальними подіями. Ті, хто з оточення Ольги Слоньовської впізнаватиме окремих персонажів за їхніми не зміненими авторкою іменами, може вважати роман документальним, але насправді такі тонкощі – елементи своєрідної містифікації, а водночас віддання авторської шани тим, хто не скотився до грані, за якою людей купують і продають або й вони самі добровільно продаються.

Роман «Упольоване покоління» Ольги Слоньовської – великий успіх, але він не єдиний у творчості письменниці. Чудові поетичні збірки «Соната для коханого», «Джоконда», «Силуети яблунь і коханих», «Пектораль», «Зимове яблуко», роман «Дівчинка на кулі», який отримав Гран-прі в Міжнародному конкурсі романів та кіносценаріїв «Коронація слова», десятки посібників для вчителів і чинних підручників з української літератури для середніх і старших класів, які видавалися багатотисячними тиражами, з яких вчилися упродовж останніх десяти років і нині вчаться українські школярі.

Шевченківська премія – висока нагорода, і її слід присуджувати авторам, які впродовж багатьох років підтверджували свій талант. У випадку Ольги Слоньовської йдеться про набутки, які можна гордо демонструвати і пишатися ними, подаючи  на присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка. Варто при житті шанувати і поціновувати високими нагородами таких талановитих трудівників і свідомих українців, як Ольга Слоньовська. Шевченківської премії ця людина давно заслуговує.